Інкерман - місто молоде, статус свій, радянське "магдебурзьке право", отримало лише в 1976 р. До того було селищем, а ще раніше - просто селом. Однак, зуміло позичити своє ім'я навколишнім скелям - вони так і називаються: Інкерманські висоти. Є ще Інкерманська долина. Само після 14 років буття Білокам'янськом знову стало Інкерманом в 1990 р. А от бухта, яку так гарно видно з фортечних руїн і в яку неподалік впадає річка Чорна (ні, Пушкін стрілявся не тут, а значно північніше) - Севастопольська.

Міський статус Інкермана - цілковито пролетарський, робітничий. Після Другої світової війни закрите місто Севастополь швидко розбудовувалося і відстраювалося, тут виникали підприємства, які потребували робочих рук. А що сполучення з метрополією було непогане (в Інкермані є цілих дві залізничні станції - і поїзди гудуть в кількох метрах від монастиря св. Климента), то Інкерман здавався логічним кандидатом на місто-супутник. А вже історія місця вкупі з реліктами фортеці Каламіта на високій скелі йшли так, бонусом. А історія тут ого-го яка - і деякі її сторінки, вписані у 1854 р. воєнну науку, заслуговують на окрему розповідь. Але я поки що про фортецю.

І перша, і друга версія можуть покликати природу на своою підтримку - і будуть праві. І очерет тут росте, і мис справді гарний. Так як перша згадка про порт Каламіта відмічена в генуезьських морських картах, хай самі вибирають, яка з версій більш життєздатна.

Хоча версія про саме ПОРТ Каламіта здається дещо притягнутою за вуха: за Середньовіччя  місцева бухта біля устя р. Чорна була настільки мілкою, що кораблям доводилося розвантажуватися в порту Авліта, а вже звідти товари сплавляли в Каламіту човнами або якось діставляли по берегу.

Феодоро хотіло до моря, де засіли генуезці, куди привозили товари. Князівству потрібна була фортеця для захисту бухти. І в 1427 р. мангупський князь Олексій зводить на місці давно закинутих укріплень фортецю, яка й мала охороняти всі ці численні каравани з товарами.

А товарів було чимало. Поселення біля стін Каламіти було важливим торговим пунктом Таврії. Саме тому генуезькі купці Каламіту недолюблювали - вбачали в ній конкурента їхнього Чембало по сусідству. Так сильно недолюблювали, що в 1433 р. навіть не втрималися і напали на Каламіту, спаливши фортецю. І що з того? Каламіта знову відродилася, варто було нерви витрачати?

Турки розбудували феодорійські укріплення, зростав і порт поблизу Каламіти-Інкермана. Фортечні стіни стали вдвічі міцнішими, надворітна перша башта мала каземат з амбразурою та бійницями для вогнепальної зброї, а за фортечний рів виходила нова велика кругла башта з двома амбразурами. Мандрівник Е.Д. д'Асколі відмітив, відвідавши Крим у XVII ст., що Інкерман перетворився на досить значне місто - і невдовзі по тому поселення зруйнували запорожці.

Ще один опис Інкерману тих часів можна віднайти у "Повести известной и удивления достойной о мощах неведомого святого, како обртошася и в коих странах и в коем граде и в которое время, списано многогрешным попом Иаковым в лето 7431 года" (1633-1634). Цей піп відвідав Таврію в складі російського посольства і з цікавістю ознайомився з печерним монастирем Інкермана. Про монастир буде окрема сторінка, обіцяю.

До кінця XVIII ст. Інкерман був турецьким форпостом. Далі в Крим прийшла імперія Романових. Вперше росіяни з'явилися тут в 1773 р., коли команда під керівництвом штурмана І. Батуріна складала перший докладний план Ахтирської (Севастопольської) бухти і міста Інкермана. План свідчить, що всередині фортечних стін було 7 будівель, а в слободі біля замку - 50 будинків, об'єднаних в 8 кварталів. Це було значно більше поселення, аніж сільце Ак-Яр, майбутній Севастополь. Там нараховувалось заледве вісім будинків. В 140 м від фортечних воріт в сторону "поля" вказана ще одна придорожна башта, не пов'язана з фортецею.

Є.Вєнікєєв в путівнику "Севастополь и окресности"  (М, "Искусство", 1986) стверджує, що на замковому камені арки воріт можна помітити хрест та сліди грецького напису.

На жаль, я такого не помітила.

Звідси, від надворітної башти, добре помітно сліди експлозії з 1942 р. Тоді влітку оборонці Севастополя підірвали склади боєприпасів, які знаходилися в підземних штольнях в товщі Монастирської скелі.

В 12 метрах від першої піднімається майже на 12 м друга башта, дуже схожа на своїх сестер-суперниць в Чембало.

Можливо, колись вона допомогала охороняти в'їзд до фортеці. Біля другої башти починається видобваний в скелі фортечний рів, в ескарпі якого вирублені печери незрозумілого призначення (див. фото трохи вище). Можливо, їх як каземати використовували захисники замку?

Третя башта - кутова, до неї колись була підвищена увага - така підвищена, що до нашого часу вежа майже не збереглася. В плані це наближений до квадрату чотирикутник (12 на 13 м), котрий виступав за лінію фортечного муру, щоб фланкувати рів.

Найкраще збереглася овальна у плані башта № 4, барбакан. Вона винесена аж за лінію рову і могла виступати цілком самостійною фортифікаційною одиницею. Фортеця в фортеці. За баштою колись йшли дві куртини, також укріплені баштами, остання з яких підіймалася над самим урвищем. На жаль, до нашого часу вони не збереглися.

Біля четвертої башти видно залишки цвинтаря ХІХ-ХХ ст.  Поміж старих кам'яних плит виділяється прошитий кулями гранітний обеліск на могилі М.Т.Медвєдєва, борт-механіка, який загинув 14 липня 1938 р. Поруч - могила кулеметника Дмитриченка, що геройськи загинув 2 травня 1942 р., прикриваючи відхід поранених, жінок та дітей.