І лише в 80-х роках XIV ст. поселення за домовленістю переходить разом з 17 іншими містечками та селами з околиці до підприємливих генуезців. Італійці починають зводити тут мурований замок, перша згадка в літописах про ці укріплення відноситься до 1422 р. (якраз в той рік правителі Каффи, очікуючи на війну з князем Феодоро, надали чималу суму на ремонт фортеці Алустон).

Тут не лише озброювалися і набурмошувалися стінами та вежами: тут йшло й нормальне мирне життя. У 1428 р. митрополит князівства Феодоро Кир Даміан відновив у Партеніті (а це майже Алушта) Петропавлівський храм. В Алушті під захистом замкових стін перебували генуезький консул та єпископ. 

Фортеця-порт була досить важливим населеним пунктом. Мала вона свого власного, персонального ворога-сусіда: укріплення Фуну на схилах високого Дімерджі. Та часом двоє сусідів вели себе таки по-сусідськи (про це я вже писала на сторінці про Фуну). 

1475 рік не пощадив місто та фортецю: турки, які хвилею-цунамі обрушилася на берег Криму, зруйнували укріплення. Замість розвинутого міста за кілька років подорожні зустрічали малесеньке сільце, що жалісно тулилося до решток фортечних стін. Такою була Алушта аж до ХІХ столітя.
Фортеця зараз - і фортеця в генуезькі часи - то дві великі різниці, але вчені допоможуть уявити, як все було раніше. Її перший опис зробив ще у 1794р. П.С.Паллас, який і прийшов до висновку, що це - генуезьке укріплення з надзвичайно міцними стінами.

А ось опис від 1872р., зроблений Є.Марковим в "Очерках Крыма":
"Замок Алустон сохранился яснее многих развалин древнего Крыма. Три высокие башни, будто расколотые молнией, уцелели своими наружными половинами почти до самой вершины. Целы и остатки стен. Татары заполонили всю площадку холма, господствующего над обеими речками, и тесная куча их саклей жмется теперь между обглоданных остовов башен и стены. Многие сакли сложены только на половину из камней развалин, остальное прямо заменяется старою стеною..."

За середньовіччя замок займав вершечок пагорба над морем, а в плані був неправильним чотирикутником. Складалося укріплення з двох частин: цитаделі та зовнішньої стіни з трьома баштами. Башти називалися Чатал-Куле (Рогата, не збереглася, була шестикутна в плані), Орта-Куле (Середня) і Ашага-куле (Нижня). Між баштами тягнулися високі муровані стіни. Середня вежа збереглася на висоту 8 метрів, має розміри 12х12,5 м. Башта виступає за лінію стіни. Товщина кладки в неї 2,75 - 2,85 м. Зараз знаходиться на городі якогось жителя міста, побачити її можна з балкону кількоповерхового будинку поруч з розкопками.

Південно-східний фланг замикався круглою вежею, яка наразі збереглася найкраще. Знаходиться вона на вул. 15 Квітня. Стіни (завтовшки від 2 до 2,45 м.), які тягнуться від вежі, любесенько слугують в господарствах не одного місцевого газди. Стіни збереглися непогано, але сфотографувати їх трохи важко: заважають туалети, сараї та комори, які витягнулися вздовж "лінії оборони" протяжністю в 125 м.

Відстань між збереженими баштами фортеці Алустон - близько 75 м. Колись замок мав розміри 135х125 м. Побачити, яким же був цей генуезький форпост колись, можна в місцевому краєзнавчому музеї. Ну або на старих гравюрах тут у мене на сайті, на вибір. :о)

Координати фортеці: 44°40′20″ пн. ш. 34°24′41″ сх. д.

Ще на міському плані 1835р., надрукованому П.Кеппеном, чітко видно і цитадель, і стіни, і всі три башти. На літографії Карло Боссолі (див. першу ілюстрацію на сторінці) зроблена пізніше, але теж демонструє три поруйновані вежі Алустону. 

Якщо зайти до фортеці з тилу, побачимо старенький дерев'яний щит з написом "Крепость Алустон" і сліди археологічних розкопок. Злапавши на цьому місці археологів та допросивши їх, ми з Ігорем Скальським з'ясували, що фрагменти мурованої кладки біля щита ніяка не фортеця, а залишки прямокутної культової споруди з напівкруглим вівтарним виступом. Розвалини складені з великих каменів майже без розчину в 0,65м. в середньому завтовшки. Знайдено (не так нами, як археологами - ну, ви розумієте) було й залишки різблених віконниць, і навіть якісь сліди кольорових вітражів. Археологи навіть встановили, що стіни споруди покривали розписи з фарб, створених на оснеові складної емульсії з клею та смоли. Такий розчин надавав фарбам більшої стійкості. Деякі путівники називають ці руїни церквою, інші - мечеттю X-XIII століття. Хоча якщо подумати, що споруду зруйнували саме турки, стає зрозумілим, що то був християнський храм.

На тому ж місці свого часу відкопали середньовічний могильник (X-XVIII ст.).

Якщо відволіктись від зовсім вже середньовічних руїн, у Алушті також можна оглянути церкву Феодора Стратилата (1842), мечеть Юкарі Джамі, кілька дач імператорських часів (дача "Голубка", неймовірно смачний на вигляд палац княгині Гагаріної (початок ХХ ст., зараз санаторій "Утьос"), захована у ландшафтному приморському парку дача купця Стахеєва з 1880-х рр., залишки так званого "Професорського куточка", де ще з кінця ХІХ ст. полюбляла відпочивати інтелігенція. 

В райцентрі працюють краєзнавчий музей, музей природи Кримьского заповідно-мисливського господарства, літературно-меморіальний музей С.Сергеєва-Ценського, літературний музей І. Шмельова, будинок-музей академіка архітектури А.Бекетова.