Час вже пояснити, як з дерев’яної дачі народився мініатюрний красень-замок. Витончену споруду задумав спорудити новий господар скелі Аврори — нафтовий магнат барон Штейнгель, який полюбляв кримський відпочинок. Тоді ж, в 1910 році, в Крим прибув у весільну подорож архітектор з діда-прадіда O. Шервуд. Барон, який мріяв про куточок Рейну над Чорним морем, замовив архітектору проект романтичного замку. Робота над проектом захопила Олександра Сергійовича, і вже в наступному році закипіла робота. Вже в 1912 році замок на крихітному п’ятачку скелі чекав на барона Штейнгеля.

Барон, проте, насолоджувався своєю кам’яною казкою недовго: в 1914 р. замок купив московський підприємець П.Шелапутін, який влаштував тут ресторан. Так почалася десакралізація безлюдної резиденції, яка йде й тепер і надає цьому місцю легкий присмак вульгарності.

Архітектору вдалося неможливе: Ластівчине Гніздо виявилося водночас монументальним і елегантним, величним і мініатюрним. І нехай високочолі академіки кривляться і зневажливо цідять щось про несмак і невисоку мистецьку вартість неоготики. Ластівчине гніздо може протиставити їм залізний аргумент: шалену любов мас, неймовірну, просто-таки «зіркову» популярність і навіть статус візитівки Криму.

Лише підійшовши до замку близько, розумієш, який же він крихітний: висота 12 метрів, фундамент 10 на 20 метрів, два поверхи, кілька кімнат (передпокій, вітальня, дві спальні, які зараз перетворилися на італійський ресторан) — всього-то!

Повірити в те, що колись до палацу тулився навіть невеликий сад, зараз важко: під час сильного землетрусу в 1927 р. саме засаджена деревами частина скелі впала в море. А от в землетрус віриться легко: частина балюстради Ластівчиного Гнізда після сильного поштовху нависає над морем без фундаменту. Моторошно і захоплююче водночас.

Хоча сам палац майже не постраждав, бібліотеку санаторію, яка розташовувалася в ньому після революції, закрили: аварійний стан! Версій врятування палацу було кілька. За одною, замок треба було розібрати, пронумерувавши все каміння, а потім зібрати знову — але вже якнайдалі від скель і урвищ. На щастя, цей варіант в життя не втілили. Ремонт було виконано вже аж в 1967-68 роках працівниками «Ялтаспецстрою» під керівництвом архітектора І.Г.Татієва. Балюстрада, що нависала над прірвою, отримала бетонну підпору, а сам палац вдягнув антисейсмічні пояси.

Ідея купця Шелапутіна виявилася золотою жилою: замок з 1970-х років знову став рестораном. Поруч бджолиним вуликом гуде сувенірний ринок, де серед безлічі дрібничок лейтмотивом, піснею ластівки звучить тема романтичного замку на високій скелі.