Найзатишніший палац Криму. Частина друга.

Моя стаття про Масандру

Якщо в першій частині розповіді мені просто хотілося показати красу масандрського палацу та парку навколо, то тут до цієї мети приєднуються кілька колєжанок. По-перше, не кожен готовий викласти 15 гривень за прохід кількома кімнатами (без екскурсії). По-друге, хочеться похвастатися. Ми з Ігорем "Лазером" Скальським потрапили туди, куди стороннім заходити заборонено. Але по порядку.
Отже, парк та фавни біля палацу оглянуті та сфотографовані. Далі час ознайомитися з інтер'єрами покоїв. Знати потрібно наступне: все, що ви побачите всередині: лише МАКЕТИ царських покоїв. Тут небагато залишилося автентичних речей (як пам'ятаєте, Олександр ІІІ так і не встиг пожити в своєму маєтку, тому Масандра довгі роки стояла невмебльованою пусткою). Перебування в цих прекрасних стінах з 1929 по 1941 роки санаторію для хворих на туберкульоз теж навряд чи сприяло збереженню навколишньої краси. Потім - протягом одного 1946р. - в палац в'їхав НДІ виноградарства "Магарач", який скоро потіснила держдача. Аж до 1 червня 1992 року, коли маєток став музеєм. Сюди з фондів Алупки привезли витвори мистецтва та меблі, деякі з експонатів і справді належали царській родині та знаходилися в її палацах на ПБК. Інші в 20-30-ті роки ХХ ст. прибули в Крим з музеїв Москви та Ленінграда.
А ось внутрішнє оздоблення майже в усіх залах - автентичне. Для декору було викоритсано дерево різних порід (дуб, горіх, клен, червоне дерево), коридори прикрашають синьо-білі поливи, стеля пишно прикрашена ліпниною та розписами, а всі двері будинку - справжні інкрустовані панно. За задумом архітектора кожна нова кімната предтсавляла якийсь черговий стиль в мистецтві: романський, готичний, бароко, рококо, класицизм. Не палац, а підручник з історії культури! А ще майтсер мав врахувати захцянки замовника-царя: той, хоч і був великим кремезним дядькою, затишно почувався лише в невеликих кімнатах. І це ще не останній клопіт архітектора: цар славився як колекціонер живопису, а, отже, стіни масандрського маєтку мали прикрашати гарні художні роботи.

Нижній вестибюль: романський стиль. Низька стеля, низькій вхід, широка арка в стіні, склепіння, вузькі вікна. Замість традиційних дерев'яних панелей Месмахер облицював нижню частину стін керамічними плитками, розписаними букетами (робота Е.Я.Кремера). Викладена метлахською плиткою підлога посилює відчуття прохолоди (а це ой як потрібно в спекотному Криму!). Вікна, оформлені кольоровим склом, давали відсіч безжальному сонцю. Стеля насичена ліпними орнаментами. На стінах - світлини, що розказують про історію побудови палацу та церкви. Представлені копії проектів Бушара та Месмахера, фото 1900-го року.

Більярдна: тюдорівський Ренесанс. Стола немає, і не шукайте. Проте є розкішний камін, головний в цьому інтер'єрі. Своєрідна форма, багата різьба, червона бронза шлунку (так називається та частина каміна, де горить вогонь) - спробуй такого красеня не примітити. Навряд чи він мав слугувати за своїм призначенням: в Криму не вічна мерзлота, тим більш, у палаці є водяне опалення. Так, для краси, та й з дубовими панелями гармонює. На стінах - пейзажі ("Кримський пейзаж поблизу Алушти" (1870) Володимира Орловського, що зображає Кучук-Ламбат, робота Федора Броннікова, величезна картина "Пісні бранок" Вільгельма Котарбинського, етюд "Луксор" Василя Полєнова. "Кримський пейзаж" Л.Мещерського та "Психея" П.Максимова караулять камін з двох боків, а над входом до столової висить "Підземна галерея в Еллорі" Василя Верещагіна. До речі, відомий баталіст дуже любив Масандру і просив Департамент наділів продати йому ділянку землі десь тут).

Парадна їдальня: лицарська зала. Варіації на тему готики. Романтичне приміщення. Спущені дерев'яні балки, що імітують конструкції міжповерхового перекриття, високі, вище людського зросту, дубові панелі з складним барочним різьбленням з елементами рицарських лат. Стіни та стеля були розписані М.Салтиковим, вцілів лише невеликий фрагмент його роботи. Приміщення поділене на дві частини: менша частина - прохід між більярдною та сервізною - цікава перш за все своїм каміном з фронтоном з різьбленого дубу. Стіни прикрашені майолікою, що повторює орнаментом розписи Салтикова. Посеред більшої частини приміщення - стіл. Але не він тут головний. Головна увага - двом великим буфетам складної форми. Та їх полицях - великі японські фаянсові вази з зображеннями морських жителів та великий столовий сервіз з фабрики М.Кузнєцова в Дулево.

Сервізна: туди не пускають. Колись була обставлена буфетами та шкафами для посуду.

Буфетна: Так само не пускають. Тут була велика піч, де можна було підогріти приготовлену їжу. Кухні в палаці не було: вона знаходилася в господарських приміщеннях поруч. Після смерті Олександра ІІІ вирішено Мансарду використовувати лише спорадично, а готувати, при потребі, в "приспішній кухні" в машинному відділенні. Поруч з буфетною був погрібок - маленьке приміщення з товстими стінами та низькою стелею. Сюди тепло добратися б не змогло: погрібок був своєрідним холодильником тієї епохи. Тут зберігали бочки з льодом для охолодження продуктів. Але огляд першого поверху для туристів завершується ще в столовій.

Сходи ведуть на другий поверх, в приватні покої царя та цариці. Всі приміщення поділені на жіночі (з південного боку) та чоловічі (з північного). Сюди також можна потрапити гвинтовими сходами, що ховаються в кутових баштах... але про це - пізніше.

Приймальня цариці: завтра буде модерн. Маленька. А палац не для прийомів і задумувався. Камерний будиночок для своїх. Від високих дерев'яних панелей кімната стає схожою на шкатулку. Гарні двері, над ними - десюдепорт (я знаю, що це слово означає, ось!). В різьбі декору включено гірлянди фруктів, фігурки путтті та стилізовані літери "М". Верхня частина стін була розписана в світлих тонах. Приваблює погляд пластичне ліплення стелі.

Приймальня царя: Ампір. Стиль Жакоб. Місце для чергового ад'ютанта. В порівнянні з м'якою приймальнею цариці, це приміщення здається значно більш урочистим. Це - місце ділових зістрічей. Це і бібліотека, про що нагадує величезна книжкова шафа, забита шекспірами-вольтерами та привітальними грамотами на німецькій та російській мові (на честь срібного весілля монаршої пари в 1891 році). Дзеркало-консоль з чорною мармуровою полицею сусідує з чимось незрозумілим з червоного дерева: шафа це, чи що? Не шафа. Цей тригранний тамбур ховає за собою гвинтові сходи, якими й могли піднятися до приймальні слуги чи гості. (До речі, "Жакоб" - прізвище французьких меблевих справ майстрів XVIII століття, які й створили суворий стиль для меблів з червоного дерева з декором з золоченої бронзи). На жаль, задум Месмахера затягнути стіни тканиною не здійснився: всі привезені сюди рулони після смерті монарха перемістили в Лівадію. А то були б тут "шпалери" з тканини кольору "зелений ампір".
Стеля знову багато прикрашена, в усіх кутках - медальони з коронами та лавровими вінками, в центрі котрих - монограми Олександра ІІІ (А ІІІ). А ось розписи стелі не збереглися. А на збережені парадні портрети зурпаторів і самим дивитися не хочеться. Геть звідси... до часу.

Кабінет царя: класицизм. Найбільше з приміщень палацу. Не таке суворе, як приймальня, тут більше світла (бо більше вікон). В глибині - ніша з вікном на всю стіну. Акцент - на стелі з ліпними розетами, пальметами та акантами. Урочистий камін з сірого мармуру. Контраст: зверху дзеркало в розкішній барочній золоченій рамі, яке віддзеркалює світлу стелю та блиск позолочених прикрас. Канделябри та годинник на каміні - французької роботи XVIIIст (фабрика Турей). Стіни мали бути затягнуті оливкового кольору тканиною - не судилося.
Овальний стіл на складному підстіллі, на ньому - динамічна скульптура Е.Лансере "Джигітовка" (1902). Парадні крісла з одного з петербурзьких палаців. Багато сімейних портретів та фотографій.

Спальня: шарлемань та рококо. Ніжність алькову, затишність планування... А ще тут були розписи стелі та вітражі на глибокому балконі поруч. Балкон? Та це ціла кімната! Спальня, до речі, ніколи за призначенням не використовувалась, тому-то і розмістили в ній зараз зовсім не ліжко, а (ніхто не сміється!) гостинний гарнітур з майстерні Гамбса (раніше він знаходився в Малому лівадійському палаці).
Зверніть увагу на два декоративних панно на стінах роботи А.І.Шарлеманя (1826-1901), що зображають пасторальні сценки з чужого життя. В алькові над диваном - копія "Мадонни в кріслі" Рафаеля Санті.

Кабінет цариці: Знову класицизм. Якщо це когось цікавить, стіни тут планували затягнути тканиною кольору "світлої резеди". Я такого не знаю.
Кабінет цариці - єдине приміщення, де паркет має не стандартний, як в інших приміщеннях (знову ж таки:планували встелити підлогу килимами. Не встигли). Тут малюнок паркету з наборного дерева динамічний, він неначе "веде" погляд відвідувача до гарного різного каміну з незвичного світло-шоколадного мармуру. Над каміном планувалося вмонтувати гобелен, але зараз там знаходиться велике прямокутне дзеркало. Путівник палацом авторства А.Пальчикової стверджує, що блакитні меблі в кабінеті з колекції Романових майже повністю співпадають за формами та декором з ескізами меблів, які планувалося розмістити в цьому приміщенні. На стінах - знову родинні портрети різнокаліберних російських тиранів та самодурів.
Хоча цариця Марія Федорівна й пережила свого чоловіка на 34 роки, та тут, в Масандрі, після смерті царя вона не була жодного разу.

Ванні кімнати: туди не пускають. Для оформлення ванної царя Месмахер придбав голанську керамічну плитку з витонченими малюнками пейзажів та жанрових сценок. Стіни кімнати прикрашені панелями з світлого горіха.
Ванна цариці булаоформлена червоним деревом, а на вставках з світлого клену були нанесені аквареллю букети квітів. Завдяки особливій техніці малюнку та лаку, який вкривав розписи, вся ця капризна краса збереглася до наших часів.

Коридор: туди не пускають теж. Він з'єднує чоловічу та жіночу частини палацу, а від прихожої відділяється перегородкою. Коридор прикрашений дзеркальним склом, яке виготовили в відомій майстерні Ернста Тодде. У перегородку, крім дзеркальних, було вмонтовано ще й 86 кольорових скелець, що створювало ілюзію веселки. На стінах коридору - кримські пейзажі М.Алісова та Г.Кондратенко.

Третій поверх. Пригода: туди не пускають нікого. А ми прорвалися.

Пройшлися ми всіма залами, наробили світлин, час вертатися. Знову - круг пошани кімнатами другого поверху. Привіт, приймальня царя! О, а де тітонька-цербер? Немає. Ну це ж треба! Лазер раптово помічає вже описаний мною тамбур.
"А це що таке?", - і гульк всередину. Я, що як гарна учениця, прочитала в кожному залі пояснювальні таблички, тільки хотіла пояснити, що це, як двері проковтнули Ігоря - і мені не лишалося нічого іншого, крім як зайти в тамбур самій (ви подивіться світлину, подивітться! Бо де ви ще побачите той тамбур відчиненим? :о)).

Гвинтові сходи. Швидко нагору! Уфф. Через вітражне вікно видно привабливу вежу з годинником. Вона десь зовсім поруч. З приміщення з низьким склепінням чути відголоски чиєїсь життєдіяльності. Тихо, тихенько, тихесенько - вперед.
Архітектор планував влаштувати на третьому поверсі приміщення для чисельних дітей імператорської пари, але роботи провести не встиг. Зараз тутт (виходячи з плану на стіні) розміщаються кабінети завідуючого музеєм, інженера, наукових співробітників, а також фонди музею. І сюди заходити НЕ МОЖНА!
А ми все-таки зайшли. Швидко сфотографували довгі ряди дерев'яних шаф, дивилися на небо в напівпрозорій годинниковій башті... де нас і злапав завгосп і з криками експортував вниз, до вестибюлю. Мені було соромно. Ненавиджу публічні сцени. Але тішило те, що хуліганила я не одна: гуртом, кажуть легше навіть деяких родичів бити. Тим більш, все обійшлося. А я побачила "таємничий" третій поверх Масандри. :о)