English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Сурб-Хач
28 квітня 2006 р.
Surb-Hach
Surb-Hach
Surb-Hach

Плутанина з назвою.

Таблиця в храмі.

Карта

 

Дивна річ: місце, де шукали спокою відлюдники-монахи зараз потроху перетворюється в популярний туристський маршрут. На заваді не стає навіть те, що до цього гірського монастиря немає нормальної дороги, навіть не кожен джип проїде ці 3,5 кілометри в горку - через потічки, поле і ліс. Сюди добираються кінні екскурсії, паломники - і такі фанати старовини, як я. І навіть такі анти-фанати, як Мік - а що йому залишалося робити, не кидати ж мене одну? :)

 

Спроби з'ясувати, як правильно транскрибується назва древнього вірменського монастиря Святий Хрест (СурБ-Хач чи СурП-Хач?) ні до чого путнього не привели. Яндекс тупо перепитував: "А може, ви шукаєте Сруб-хач чи Суп-хач?" Дивно, що вірменське "Хач" ("хрест") не викликало жодних асоціацій... Тому вкотре буду керуватися власним імпринтингом: хоча чотиритомник пропонує написання через П, вперше я почула це слово зі звуком [б]. Так і запишемо. :)

Дорога до монастиря

Одне з дерев по дорозі до.
Як народ любить халяву - навіть у вигляді гіпотетичних виконувань бажань!

Особливих вказівок лишати не буду: не заплутаєтесь, повірте. Старт подорожі - на західній околиці Старого Криму, а конкретніше - на перехресті траси Феодосія-Сімферополь з місцевою, старокримською дорогою, що веде вгору - до санаторія "Старий Крим", а теж вгору, але це поки що не так помітно - вглиб села і до Сурб-Хача. На перехресті буде біла бетонна автобусна зупинка, гордовито повернута до власне траси боком. Примітивні графіті на бетоні сповіщають про кінні екскурсії до монастиря. Ось вам перший орієнтир.

Йдемо вуличкою вниз до першого перехрестя якихось локальних старокримських вуличок (я довго пробувала віднайти їх назві по карті міста, мені це не вдалося. Але все одно подивіться, там є і зупинка, і хрестик на місці монастиря). Тут, на першому перехресті, до ліхтарного стовпа прибитий вказівник "До монастиря". Це - орієнтир номер два. Йдіть у вказаному напрямі - і хатки скоро закінчаться, зате почнеться бездоріжжя і форсування міні-річок (якщо тільки я не пишу послання в далеке майбутнє, де наступила епоха добробуту і щастя і дорога, яку так давно прокладають до Святого Хреста, нарешті вже закінчена).

Хачкар біля дерева бажань.

Далі - зорієнтуєтесь. Непоганими підказками будуть вкриті різнокольоровим ганчір'ям дерева (таке вже бачила в Бакоті - біля міфічно-святих джерел люди загадують у такий спосіб бажання) та хачкар. Жадібність до чуда, та ще й на халяву, заставляє народ прив'язувати до тоненьких гілочок не лише носовички, а й шнурки та старі целофанові пакетики. Враження - жахливі. Богам приносили у жертву гекатомби, а зараз пробують умаслити старим кульочком від бутерброду з ковбасою.

Так як ми піднімалися за кілька днів після православної пасхи, невідомі нам паломники щедро залишили своїм богам дари у вигляді розфарбованих яєць (ми знехтували), цукерок (ні на що не схожих після дощів) та яблук (а тут наші божественні сущності нарешті змогли трохи поснідати).

Ці 3 кілометра (візьмемо середню цифру, маржа коливається від 2 до 4 км) вгору проходяться досить швидко - коли ви в Криму в нормальний туристський сезон. Ми були не в сезон, ми були в мій день народження, а за день до нього тут вперше за три місяці пройшов дощ. Кількість бруду, яка вирішила подорожувати разом з нашими мештами, опису не підлягає. Але саме вона посприяла тому, що перша моя теперішня асоціація при слові "Сурб-Хач" - "бруд"... а вже тіки потім - "Релігійний фанатизм".

Історія монастиря

Ось і монастир.
Монастырь Сурп-Хач

Комплекс датують XIV— XVIII століттями. Перша згадка - 1338 рік. Ріс і розбудовувався протягом п'яти століть. Крим був смачним шматочком для ласих на делікатеси правителів Сходу і Заходу, а тому монастир мусив боронити себе - тому він схожий на фортецю, зачинений, закритий, недосяжний для сторонніх, річ-в-собі.

В 1694 році Акоп Кафаеці так писав про це місце:

"Тисячі людей, дорослих і юних,

Приносять несчисленні діяння,

Йдучи до підніжжя твого на поклоніння,

І дух, і тіло їхнє радіє..."

 

Комплекс монастиря включає в себе:

1) церкву Сурб-Ншан (Святої Звістки), 1338р., з притвором, внутрішнім подвір'ям (атріутом) та дзвіницею;

2) г-подібні у плані двоповерхові келії (1719) з бутового каменю;

3) трапезну XVI-XVIII ст. в західній частині монастирського подвір'я;

4) фонтани XVIII-ХІХ століть, що розташовані на двох терасах поблизу комплексу.

 

Хачкари в церкві
Хачкари в церкві

На вході - шлагбаум. Проте поруч відчинена фіртка. Біля фортечно-монастирської стіни з бійницями і вузенькими вікнами - цілком сучасного биду господа. Тут сторож, що спочатку видався привидом: високий, худющий, з під накинутого на голову каптура світяться темні очі.

Відкрив храм, впустив досередини, по-пташиному слідкував, щоб, бува, не наробили церкві шкоди. Потім розговорився, розказав про долю комплексу в радянські та пост-радянські часи. Все переживав за свого собаку, якого не бачив ще з вечора - чи не потрапив бідака у мисливські петлі. Веселий пес з'явився, як тільки я вийшла з монастиря, тулився до ніг, заглядав у очі, хотів ласки і ігор. Шкода, пригостити не було чим.

 

Добре, до історії.

Коли саме вірмени з'явилися в Тавриці, невідомо. Давно - це точно. Вважають, що вже в ХІІІ столітті їх було тут чимало - спритних купців, справних толмачів, християнських місіонерів. Принаймні, на час виникнення Сурб-Хачу в Солхаті вже було 3 вірменських монастиря (Сурб-Хач - четвертий) і 9 храмів (солхатські рукописи зберігаються зараз в Єревані, в інституті давніх рукописів Матенадаран), а в сусідній Каффі (Феодосії) при одному з храмів вірменські нестори творили хроніку вірменів, що пиїхали сюди з міста Ані.

Церква для колоністів-вірмен заміняла державу, об'єднувала мандрівників, підтримувала на плаву мову і звичаї батьківщини. Тому стежка до Сурб-Хача не заростала півтисячоліття. І зараз не заросте: монастир діючий.

Бійниці на монастирській стіні.
Бійниці на монастирській стіні.

Прочани йшли сюди за вірою і чудом: за легендою, назву монастирю дав хачкар (кам'яний хрест) Пиргчакар (Спаський камінь). Цю реліквію привезли в Тавріку з вірменської столиці Ані в ХІІІ столітті. Церква, в якій помістили реліквію, мала нагадувати відірваним від вітчизни вірменам про батьківщину - і тому вона зведена за зразками вірменських середньовічних храмів. Це тринавна споруда з бутового каменю, в якій середня частина перекрита напівсферичним куполом з барабаном, який підтримується арками. По верхній частині барабану є ріблений напис з датою будівництва.

В інтер'єрі храму збереглися різблені хачкари, щось на кшталт фонтану, а також залишки фресок XVIII століття.

З західного боку храму в XVI ст. добудовують притвор. Дзвіниця споруджена на південно-західному куті будівлі.

При монастирі були не лише келії - був і готель для тих, хто довго добирався сюди звіддаля.

 

За останнє десятиліття відновлені втрачені в Другу світову війну частини келій і стін. Гроші, які щедро надходили з 1995 року, нещодавно зміліли, але реставраційні роботи (розпочаті ще в 1963р. під керівництвом О.Лопушинської) в монастирі все ще ведуться. Вірменська діаспора виділила кошти на прокладання дороги до пам'ятки.

Фрагменти древнього водопроводу, знайдені археологами, складені в одній з ніш біля входу до храму.

 

Залишки водогону.
Залишки водогону.

По келіях та будівлі трапезної теж вдалося полазити - дякуючи сторожу. Колись в кожну келію був вхід через дерев'яну галерею (не збереглася - зруйнована в часи Другої Світової війни). В кожній келії був власний камін з димарем в товщі стін: хоч і гарний в Криму клімат, але взимку в горах не позагаряєш.

Трапезна - прямокутна будівля з бутового каменю, витягнута з півночі на південь, з прибудовою з півдня і надбудовою з великих кам'яних блоків 60-х років ХІХ ст. над всім будинком.

В трапезній два приміщення з окремими входами: більше північне (кухня-столова, теж з каміном, а ще тут збереглися залишки величезної печі, де готували хліб та страви на пару, вудили рибу й м'ясо), та менше південне (незрозумілого призначення). Металічний балкон на одній з стін - теж релікт минулих століть.

Під трапезною - пивниці: тонель, перекритий склепінням.

Фонтани поруч з входом до монастиря - кам'яні резервуари для накопичення джерельної води. З водою, пояснив сторож, тут влітку буває зовсім погано. Ми, просякнуті вчорашніми дощовими випаровуваннями, вірили йому на слово. А потм в одному з фонтанів (вони такі східні-пресхідні на вигляд) ми мили руки та пробували хоч трохи відчиститись від бруду. :)

 

На десерт - кримська легенда (де в примітках можна дізнатись, яким був монастир кілька десятиліть тому).

Ще ілюстрації:

Залишки фресок. Трапезна. Щось, схоже на фонтан - в інтер'єрах церкви.
Внутрішнє подвір'я комплексу. Хачкар на фонтані ХІХ ст. Церква з дзвіницею.


"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник