Особливих вказівок лишати не буду: не заплутаєтесь, повірте. Старт подорожі - на західній околиці Старого Криму, а конкретніше - на перехресті траси Феодосія-Сімферополь з місцевою, старокримською дорогою, що веде вгору - до санаторія "Старий Крим", а теж вгору, але це поки що не так помітно - вглиб села і до Сурб-Хача. На перехресті буде біла бетонна автобусна зупинка, гордовито повернута до власне траси боком. Примітивні графіті на бетоні сповіщають про кінні екскурсії до монастиря. Ось вам перший орієнтир.

Йдемо вуличкою вниз до першого перехрестя якихось локальних старокримських вуличок (я довго пробувала віднайти їх назві по карті міста, мені це не вдалося. Але все одно подивіться, там є і зупинка, і хрестик на місці монастиря). Тут, на першому перехресті, до ліхтарного стовпа прибитий вказівник "До монастиря". Це - орієнтир номер два. Йдіть у вказаному напрямі - і хатки скоро закінчаться, зате почнеться бездоріжжя і форсування міні-річок (якщо тільки я не пишу послання в далеке майбутнє, де наступила епоха добробуту і щастя і дорога, яку так давно прокладають до Святого Хреста, нарешті вже закінчена).

Комплекс датують XIV— XVIII століттями. Перша згадка - 1338 рік. Ріс і розбудовувався протягом п'яти століть. Крим був смачним шматочком для ласих на делікатеси правителів Сходу і Заходу, а тому монастир мусив боронити себе - тому він схожий на фортецю, зачинений, закритий, недосяжний для сторонніх, річ-в-собі.

В 1694 році Акоп Кафаеці так писав про це місце:

Комплекс монастиря включає в себе:

1) церкву Сурб-Ншан (Святої Звістки), 1338р., з притвором, внутрішнім подвір'ям (атріутом) та дзвіницею;

2) г-подібні у плані двоповерхові келії (1719) з бутового каменю;

3) трапезну XVI-XVIII ст. в західній частині монастирського подвір'я;

4) фонтани XVIII-ХІХ століть, що розташовані на двох терасах поблизу комплексу.

Прочани йшли сюди за вірою і чудом: за легендою, назву монастирю дав хачкар (кам'яний хрест) Пиргчакар (Спаський камінь). Цю реліквію привезли в Тавріку з вірменської столиці Ані в ХІІІ столітті. Церква, в якій помістили реліквію, мала нагадувати відірваним від вітчизни вірменам про батьківщину - і тому вона зведена за зразками вірменських середньовічних храмів. Це тринавна споруда з бутового каменю, в якій середня частина перекрита напівсферичним куполом з барабаном, який підтримується арками. По верхній частині барабану є ріблений напис з датою будівництва.

В інтер'єрі храму збереглися різблені хачкари, щось на кшталт фонтану, а також залишки фресок XVIII століття.

З західного боку храму в XVI ст. добудовують притвор. Дзвіниця споруджена на південно-західному куті будівлі.

При монастирі були не лише келії - був і готель для тих, хто довго добирався сюди звіддаля.

За останнє десятиліття відновлені втрачені в Другу світову війну частини келій і стін. Гроші, які щедро надходили з 1995 року, нещодавно зміліли, але реставраційні роботи (розпочаті ще в 1963р. під керівництвом О.Лопушинської) в монастирі все ще ведуться. Вірменська діаспора виділила кошти на прокладання дороги до пам'ятки.

Фрагменти древнього водопроводу, знайдені археологами, складені в одній з ніш біля входу до храму.