Найзатишніший палац Криму.

Моя стаття про Масандру

Мені там ТАК сподобалось, мій фотоапарат там так працював, що розмістити бодай третину всіх кадрів навіть на двох сторінках буде нереально. І саму розповідь доведеться для зручності розділити навпіл, як англійці ділять види спорту: indoor i outdoor. Спочатку поговоримо про сам палац і парк навколо, про історію цього місця, а далі вже можна буде віртуально прогулятися кімнатами цього дивовижного будинку.
Так як біля мене лежить книжка А. Пальчикової "Массандра. Дворец. Парк. Усадьба" (автор давно працює в палаці екскурсоводом - і чудово знала, про що писати), то опиратися в своїй розповіді я буду саме на це джерело. Спробую, аби самій не нудно було писати, подавати лише найцікавіші факти про масандрський маєток. Отже...

Факт перший: прото-Масандра. Ще задовго до побудови палацу подорожуючі Кримом відзначали: Вся краса - в Верхній Масандрі". Тут дійсно дуже гарно. Десь далеко внизу - корпуси ялтинського гіганта-"Інтуристу", ще нижче хлюпоче чисте море. Ялті - он вона, ще далі, звідси можна милуватися панорамою міста. А з іншого боку зовсім недалеко - Нікітський ботанічний сад. Гарне місце. Геолог та вчений Дюбуа де Монпере, який у 1837 році здійснив подорож у Крим, писав: "В усьому Криму немає іншого вида, який би величчю та своєю красою міг би порівнюватися з видом на Ялтинську долину з Масандрської дороги".

Факт другий: дещо про топоніміку. До 30-х років ХІХ століття ця місцевість називалася Марсандра. Точного перекладу слова немає.

Факт третій: пам'ять віків. В ХІХ столітті люди їхали сюди, щоб побачити руїни давньогрецького монастиря св.Іоанна. Зараз від них нічого не залишилося. У 1799 році П. Сумароков, а у 1815 році М.Броневський згшадують лише цю пам'ятку архітектури. Зокрема, Сумароков писав, що серед розвалин на збережених "дверях церкви приметно лики, внутри остались полукружие для алтаря, четіре арки, посреди храма вітекает родник". Це джерело називали - за іменем монастиря - Ай-Ян. Його вода славилась чистотою і навіть вважалася святою: сюди вервечкою тягнулися прочани.
Біля руїн церкви ще в греків, яких в 1779р. Катерина переселила звідси в Маріупольський уїзд, існував триденний ярмарок (присячений різдву Івана Хрестителя, 24 липня). За Потьомкіна, коли греки повернулися назад, ярмарок відновився вже 29 серпня. До кінця XVIII ст. в Масандрі існувало грецьке село на 50 дворів.

Факт четвертий: зв'язок з Поділлям. Першим власником Масандри після приєднання Крима до Московії став один з найцікавіших блекіних земляків: французький принц, маршал, іспанський гранд, контр-адмірал російського флоту Карл Нассау-Зіген (1745-1808). Цей відчайдух, одружений з польською магнаткою Кароліною Годзькою, отримав чотири небувалі перемоги над турецьким флотом, за що і отримав орден Георгія ІІ ступеню, золоту шпагу та прапор віце-адмірала. За участь в успішному штурмі Очакова Катерина ІІ подарувала йому Масандру. На жаль, принц лише одного разу був в Масандрі, хоча захопленно описував свої врапження жінці: "Фруктові сади цієї місцевості можуть дати уявлення про райські сади... Природа тут розкішна. Я вибрав чарівне місце, де збудую альтанку. Тут я бажаю покоїтися після смерті, щоб навіки бути поблизу моря, яке я люблю, в цій чарівній місцевості". Та у 1794 році принц покинув Російську імперію (і правильно зробив!). Масандра повернулася в царську казну.

Факт п'ятий: наступні власники. І знову про Поділля :). В 1796р. радник Таврійського обласного правління Матвій Нікітін отримав у вічне володіння поселення Масандра, Нікіта та Магарач. Наступного року земля Масандри була відділена від інших участків і названа дачею "Богоданною". Невдовзі, щоправда, дача знову потрапляє в казну, а в 1815р. її купує сама Софія Глявоне-де Вітт-Потоцька. Так-так, та сама колишня грецька полонянка, долю якої змінив Кам'янець і для якої її другий чоловік відбабахав в Умані відомий парк "Софіївку". Масандра так подобалась красуні, що вона мріяла заснувати тут велике місто Софієополь. Скромності та самовпевненості в магнатки було приблизно як в мене. :о)
Про її гігантський прожект навіть в путівниках тих часів повідомляли. Після смерті Софії Масандра перейшла до її доньки Ольги Наришкіної. Саме за нової господині в 1824р. в маєтку починають закладати парк, який формував відомий парковий "дизайнер" тих часів Карл Кебах. 16 квітня 1828р. Масандру купила Олександра Браніцька для своєї онучки, яка невдовзі померла - і дача перейшла до її брата та сестри, Семена та Софії Воронцових. І так як для прийомів та балів існував палац в Алупці, Масандру вирішили зробити місцем сімейного тихого відпочинку.
Що цікаво: господарі дуже обережно поводилися з природою. Тут ніколи не використовували ліс в господарських справах, цінували старезні горіхи та кіпариси. Тут була розкішна велика лука.

Факт шостий: перший палац та церква. Його звів М.Воронцов у 1829р. в так званій Верхній Масандрі. Це була споруда з великими галереями, відкритими сонцю та свіжому повітрю. Карл Кебах наступного року розчистив парк від усього лишнього та висадив рощу фіг та гранатів, а таткож цитрусові, виноград та солодкий каштан. Найбільш вражала алея з 900 кущів троянд. Кажуть, на території парку (а туди простим смертним входити заборонено) дотепер збереглися рослини Кебаха. Тоді ж звели приміщення для служб та провели нову дорогу до палацу. (З 80-х рр. ХІХст. сюди могли потрапити всі бажаючі. Для цього треба було лише купити квиток). Вода в маєток поступала з Масандрського водоспаду та трьох джерел: "Церковного", "Лінивого", "Нового".
Церкву на руїнах старого монастиря зводив перший архітектор ПБК Філіп Ельсон (1793-1867), іконостас виготовив Пантелей Бочаров, а ікони написав одесит Іван Ковшаров. Церква нагадувала невеликий чотириколонний доричний храм і була однією з перших православних церков ПБК. (див. фото ліворуч). В 30-х рр. ХІХст. храм перестав бути лише домовим, сюди приїздили православні з усього Криму. Французький маршал Мармон в 1834р. був присутнім тут на вінчанні князя Гагаріна з панною Бороздіною.

Факт сьомий: проект Бушара. Наприкінці 1870-х палац постраждав від бурі - і Семен Воронцов наказав збудувати нове, більш комфортне та велике приміщення. Проект палацу розробляв француз Є.Бушар. У 1879р. архітектор оселився в Масандрі і почав роботу над палацом в дусі романтизму, стилізованим замком епохи французького Відродження. Основний акцент було зроблено на двох круглих баштах, кам'яна кладка з великого сірого вапняка створювала ілюзію суворого середньовіччя. Матеріали для будівництва звозилися з Севастополя та Ак-Мечеті. В лютому 1880р. почали закладати фундамент, влітку здійнялися стіни, а вже у вересні 1881р. палац було зведено під дах. Все йшло чудово, аж раптом архітектор помирає 30 листопада... А як же дах, внутрішнє оформелння палацу? Воронцов намагався знайти заміну Бушару, та невдовзі помер сам. Палац на 10 років був приречений стояти недобудованою пусткою, на яку господар витратив 120 000 крб.

Факт восьмий: Олександр ІІІ. Після смерті Воронцова мала місце невелика плутанина з власниками маєтку, яка завершилася викупленням Масандри в 1889р. у Балашової за 1 874 050 крб Департаментом наділів. Власником дачі став цар Олександр ІІІ (1845-1894). Він відвідував Масандру кожного свого візиту до Криму, а його дружина, німкеня Марія Федорівна (Дагмара, яка там Марія!) полюбляла прогулюватися тут в парку з сином Геогрієм, хворим на туберкульоз. Цар наказує відомому архітектору Максіміліану Месмахеру (1842-1906) перебудову палацу. Весною 1893р. почались роботи з часткової перебудови фасадів та створенню малюнків для інтер'єрів маєтку. Месмахер створює додаткові галереї, тераси та балкони, тим самим збільшуючи існуючу площу палацу. Планування кімнат лишається майже без змін - от хіба добудовується хол на другому поверсі та збільшується об'єм ванних кімнат. Велика робота ведеться з оформлення та прикрашення зовнішніх стін палацу. З'являються орнаменти, капітелі, гірлянди та скульптурні прикраси.
Одна з вимог Месмахера була такою: в Масандрі він працює рахом з своїм довголітнім помічником Оскаром Вегенером. Саме він слідкував за порядком, чистотою та дисципліною в маєтку. Дивний помічник, вам не здається?

Факт дев'ятий: добудова. Робота йшла скоро, але... Ну так, знову: в 1894р. помирає власник маєтку, цар Олександр. А його син, Микола ІІ, облюбував собі Лівадію, в Масандрі жити не хоче. Та в пам'ять про батька новий імператор вирішує добудувати палац. Роботи продовжуються. Поступово від похмурого замку епохи Бушара не лишається й сліду. Сірий камінь старого фасаду замінено на масивні блоки руста та гарні різні картуші з кримського вапняка. На старий каркас неначе натягнули новий, багато декорований убор. Кінець-кінцем споруда почала нагадувати стиль раннього французького бароко часів Людовіка ХІІІ.
В ті часи був єдиний під'їзд до палацу: зі сходу. Для того, щоб головний фасад виглядав ше більш ошатним, Месмахер прикрашає його заокругленими сходами. Південну башту майстер піднімає над рівнем даху і завершує позолоченою фігуркою двоголового орла-мутанта, якого, кажуть, видно було навіть з Ялти.

Факт десятий: дах. Силует даху - взагалі особлива тема для кримської архітекттури. В Масандрі ця тема виростає до крещендо: різні за висотою та силуетом покрівлі викладені в традиціях французької архітектури лусочками графітного шиферу прикрашені великою кількістю вентиляційних труб, фронтонами, картушами, вазами, ажурними решітками та балюстрадами. Тут неначе вже відчувається подих модерну, який ось-ось захопить у полон всю європейську архітектуру. Супер!

Факт одиннадцятий: машинне відділення. Ще до того, як турист потрапить у палац, він обов'язково перечепиться поглядом за цікаво, у східному стилі будівлю поблизу. Ні, це не прикрашена черепицею мечеть з мінаретом. Це машинне відділення, зведене найпізніше, саме тоді, коли в моду повністю увійшов модерн. Ця споруда стала ластівкою нового стилю в Криму. На її зведення витратили 56 913 крб. Немало. Так, "мінарет" - це звичайнісінька труба. Більше б таких "звичайнісіньких".

Факт дванадцятий: двір перед палацом. О! Це щось. Навпроти східного фасаду вже за Миколи ІІ виростає висока напівкругла підпорна стіна, яка захищала будинок від води та зсувів. Разом зі сходами вона творить розкішний курдонер. На її парапетах встановлені декоративні вази, високі колони з ажурними прикрасами, великі арки з барочними рельєфами. В південній арці встановили копію скульптури Праксітеля "Аполон-Сауроктон". В'їздні ворота охороняли леви, виконані в Петербурзі з роботи француза А.Барі. В стіну вмонтовано 6 фонтанів з масками сатирів та наяд (вони, на жаль, не збереглися і замінені на маски левів).
Тепер поглянемо на західний фасад. Тут було спроектовано справжній регулярний парк з терасами. Верхню та нижню тераси зай2мали квіти, середню прикрашає великий фігурний басейн. За терасами вниз починались знамениті масандрські луки, а далі - фруктові сади (див. останнє фото).
Вся придворцова частина парку була прикрашена 29 скульптурами і 6 декоративними вазами. Скульптури були виготовлені петербурзькою фірмою "Кос і Дюр" з штучного каменю і коштували в середньому 250-300 крб. Гіпсові ж скульптури відливали за кордоном. Це були викрашені під мармур копії відомих статуй (боги, герої, філософи, алегорії) з імператорського Берлінського музея красних мистецтв.
Що цікаво: всі жіночі скульптури розташовувались на південно-західній частині партеру, на яку виходила жіноча частина палацу. А чоловічі - з північного сходу, де були покої імператора. Алегорії "Наука" та "Мистецтво" розмістилися на веранді перед вікнами більярдної. Нижче стояли "Архітектура", "Скульптура" та "Малярство". Як не шкода, але скульптури не збереглися: багато з них, зроблених з гіпсу, вже в 1909р. були пошкоджені і вимагали реставрації. Деякі зникли вже за совєтів. Збереглося мало: 2 сатира, 2 дракони та 2 сфінкси, можливо, роботи скульптора А.Баумана. На всіх чомусь висять таблички, що попереджають про їх токсичність. Дивно.

Факт тринадцятий: секвойї. Перед західним фасадом вражають масштабами два дерева (див. фото зі мною). Вони мають 35 метрів у висоту та 9 метрів в обхваті! Деревам більш як сто років, їх висадили в 90-ті роки ХІХ ст.

До речі! За совєтів тут була держдача. Та з 90-х років в палаці створили музей. Щоб прогулятися територією маєтку та помилуватися на палац та фонттани, квиток купувати не треба. А про інтер'єри я розкажу скоро. Ще почитати про палац можна тут і тут. А тут дивимося продовження розповіді: інтер'єри палацу.