 |
|
|
|
|
|
Обидві найцікавіші спорнуди Уютного поруч. 28 квітня 2006р. |
Карта
... Трасуємо гору Цукрова Голівка - вона вирячилась на судацьку фортецю вже давно. Під час землетрусу в 1927р. від неї відкололися дві величезні брили, що зім'яли на своєму шляху на зутріч гравітації нещасний будиночок, якому не пощастило з дислокацією. Зараз на Цукровій Голівці інколи вправляються альпіністи (одна, нещасна двадцятилітня Файріна Мінгажева, вже довправлялась - трагічно загинула під час чемпіонату РСФСР по скелелазанню), а ми просто поснідали. Дорога далі - до фортеці і на Новий Світ.
Це вже не Судак, а його присілок, Уютне. Зросійщена назва не перекладається, а шкода.
Церква Х ст. |
Скоро, дуже скоро Судак проковтне Уютне, Уютне стане Судаком - вже зараз кордони поселень знайти заважко.
А за свідоцтвом академіка, мандрівника, видатного винороба Петра Симона Палласа, в кінці XVIII ст. поруч з Генуезькою фортецею лежало татарське сільце з мечеттю. Коли півострів приєднали до Росії (1783), більша частина жителів села покинула рідний край.
На їх місце в покинуте поселення прийшла невелика німецька колонія (сталося це близько 1805р.).
Про німців і їх слід в історії Уютного ми ще поговоримо, але до найстарішої споруди селища, церкви св. Параскеви (Х-ХІ століття) ані вони, ані генуезці, ані татари жодного відношення не мають. Храм виник задовго до того, як представники цих народів відкрили для себе Тавріку.
Що, і не чули про таку старовину поблизу фортеці? А церква ж зовсім поруч з фортечною брамою, від неї відкривається непоганий, незаїжджений сотнями "мильниць" вид на генуезьке диво Судака...
Храм звели греки-християни, а навколо нього було давнє грецьке кладовище. Померлі греки підбиралися все ближче до церкви, святиня була оточена могилами зусібіч - зараз в це і не повіриш, бо навколо густа зелена трава, в квітні ще не змарніла, не знекровлена південним сонцем. Читала, що від давнього цвинтаря до сьогодні збереглося кілька могил - не бачила, хоча можуть бути.
А так всередині. |
Храм, звичайно, не шедевр античної архітектури - чи вже, скоріше, середньовічної. Його головний козир - поважний вік. Тисяча років, солідний строк.
Зовні ж... Куб з вапнякового каменю. Зального типу. Малесенький. Схожі збереглися в Феодосії, їх там більше. Прямокутний в плані, з п'ятикутною апсидою з східного боку. Поштукатурений. Перекритий напівциркульним склепінням, яке тримають дві підпружні арки. Дахівка - червона черепиця. Традиційно для Криму. Затягнутий в металічний корсет - стіни стягнули вже в радянські часи, стримуючи ентропію, перешкоджаючи можливій руйнвції.
Вхід до церкви міститься по центру західного фасаду споруди, над дверима - прямокутне вікно. Ще одне, схоже на щілину - з протилежного боку храму, в апсиді.
Всередині - пустка і щілини на стінах. Підлога, викладена з кам'яних брил. Ані стінопису, ані вівтаря - нічого.
Відомо, що церква кілька разів перебудовувалась, та навряд чи зазнала значних змін в зовнішності: все так просто, так лаконічно, так не спотворено ані надміром бароко, ані готичною мрією польоту...
В ХІХ ст. виникла ідея влаштувати в старому грецькому храмі церкву для православних жителів колонії. Тоді й відбулася реставрація храму. нічого, здається, з того наміру не вийшло.
І ще тут, на відміну від поп-зірки-фортеці, не гамірно і тихо. Важливий плюс для соціофоба.
До речі, вже вдома з'ясувала, що Уютне може похвалитися ще кількома пам'ятками давніх часів: на території санаторія "Сокіл" збереглися залишки бані пост-генуезького періода. А біля підніжжя гори Палвані-Оба археологи розкопали фундамент та фрагменти стін ще одного старого храму. Від третього, що знаходився поблизу Фортечної гори (Киз-Куле-Бурун), залишилося лише кілька каменів.
Кірха в Уютному. |
З дороги, що веде на Новий Світ, церкву не видно. Хитрі німецькі колоністи звели свою кірху якраз перед церквою Параскеви, щоправда, обернувши її "обличчям" до дороги, зорієнтувавши храм неканонічно: з півдня на північ.
Власне, саме кірха привернула мою увагу - такий нечастий приклад католицької (добре, добре, лютеранської!) архітектури в Криму. Церкву я вже знайшла далі - сама і з захватом. (Хто мене знає, знає і мою методу: перед подорожами я ніколи не читаю, що там є в кінцевому пункті - інакше азарт мисливця вивітрюється, а бути простим туристом мені нецікаво).
Виходячи з меморіальної таблиці на стіні кірхи, зводили її дооооовго: з 1887 року аж по 1930-ті роки. Хоча путівник "Судак" авторства О. Тіміргазіна стверджує, що святиню закінчили ще в січні 1887р. Та й то подумати: які там німці в радянській Росії? Хіба в 1930-х башту підірвали...
Вона, кілька впорядкованих німецьких надгробків (є й кілька російських - вони з'явилися тут після того, як німців виселили з Уютного) на подвір'ї та акуратний колодязь з цифрами "1900" та "1847" - майже все, що залишилося від німецьких переселенців, що прибули сюди на початку ХІХ ст. з далекого Вюртемберга.
Залишки старого цвинтаря. |
Катерина ІІ своїми маніфестами ще з 1762-1763рр. заохочувала приїзд в Росію іноземців - всіх, крім іудеїв. Величезні незаселені простори Російської імперії чекали на своїх пахарів і господарів.
Ще в XVIII столітті (1787-1788рр.) в Крим прибули перші переселенці з німецьких князівств. Та виходці з Данціга (теперішній польський Гданськ) або померли, або жили занадто бідно, щоб їхньому прикладу охоче слідували інші шукачі кращого життя. Крим - щедрий і прекрасний край, але сільське господарство тут на той час було погано розвинутим. Капітал під палючим сонцем сколотити не вдалося нікому.
Російська монархія не здавался: в 1804р. видаються додаткові правила, за якими переселятися дозволялося лише гарним землеробцям, справжнім газдам, які знали щось про виноградарство та шовковицю, а ще вмілим ремісникам та скотарям. Встановили й квоти: не більш як 200 родин з Німеччини за рік. А поселяти прибувших почали неподалік портів, щоб було де збувати свою продукцію. Двома центрами німецьких колоній вибрали Одесу та Судак.
Церква Параскеви. Позаду - Генуезька фортеця. |
На цей раз спроба була вдалою. Селяни з Вюртемберга, Бадена та Цюріхського кантона оселилися поблизу Судака, в Отузах (Щебетовка), Цюріхталі (Золоте Поле). Справи в них йшли гарно: в "Пам'ятній книзі" Ханацького за 1869р. вказано, що за кілька років (період до 1865р.) німецькі колоністи скупили лише в Феодосійському уїзді 30 840 десятин землі - і найкращої, в колишніх татарських селах, в тому числі в урочищах Айсава та Токлук (зараз це північно-східна околиця Судака та село Богатівка).
Євген Марков писав:
"Сурож в полоні у німців. Вони пасуть всередині його твердинь своїх коней і волів, вони засадили виноградниками та городами його рви і окопи, вони розтаскали його каміння на свої будинки, загорожі та цистерни".
А теперішнє Уютне німецькі колоністи називали просто: Die Festung ("Фортеця"). Колонія дала світу Йогана Людвіга Гросса, талановитого художника-самоука, чиї малюнки слугували ілюстраціями першому кримському путівнику К.Монтандона (1834р.). Його молодший брат Фрідріх також став художником, що створив більш як півсотні видів Криму.
Ще один уроженець колонії - відомий економіст Микола Іванович (Клаус, син Йохана?) Зібер (1844-1888).
...18 серпня 1941р. останній німецький колоніст покинув кримську землю: їх виселили спочатку в Ставропілля, а потім в Новосибірську, Омську, Кємеровську області, на Алтай. Лишилися лише кірха та надгробки...
Старий колодязь |
Слова на фронтоні кірхи, вибиті готичною інкунабулою, не лише підтверджують версію про закінчення храму в 1887р., а й зомбують:
"Хай буде мир у цьому місці. Так звелів бог Саваоф"
Мира в цьому місті в радянські часи було замало: в стінах храму розмістилися культурні заклади селища: клуб та кінотеатр. Зараз, якщо вірити вже згаданому путівнику по Судаку авторства Олексія Тіміргазіна (серія "Новий кримський путівник", видавництво СОНАТ, 2002р.), в кірхі вже друге десятиліття діє виставковий зал музею-заповідника "Судацька фортеця".
На момент нашого візиту напередодні туристського сезону (28 квітня 2006р.) це місце запам'яталося кількома песиками, котиками і зачиненими дверима, які, схоже, вже давно ніхто не відчиняв. Про те, чи виставляють там свої роботи місцеві художники, я можу лише здогадуватись.
Паралельно кірху за прямим призначенням використовує громада місцевих баптистів.
З досвіду інших культових споруд, які також розривалися навпіл між віруючими та культурними установами, знаю: перемогу в 90% випадків отримують віруючі. Можливо, тут також буде саме так.
|
|
|
|
|
|
"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567
євровий - 5168757402858452
Patreon
Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.
Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com
© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю |
Розробник 
|
|
|
