|
|
|
|
Фонтана Арзи-Хис ("Алі-Баба") в Місхорі я в дитинстві дуже боялася. Раптовий дядько в тюрбані мене лякав. |
Палац "Дюльбер", що належав колись великому князю Петру Миколайовичу Романову. в радянські часи став санаторієм "Червоний Прапор " ("Красное Знамя"). Зараз заклад називається "Дюльбер" - і мене туди в 2005 році не пустили. Для входу потрібно мати санаторну перепустку. |
Карта
Координати: 44°25′38″ пн. ш. 34°05′15″ сх. д.
...Я бігла старим княжим парком з усіх ніг. Я летіла кудись під червневим сонцем вісімдесятих - аж поки якась підступна каменюка не підставила мені підножку - і я вже не бігла, а падала на гравій, принагідно розпорюючи шкіру коліна до крові.
Я завжди була маленьким комком нервів, в 11 місяців не пішла - побігла, тож коліна, лікті і лоб в мене були звично зелені - або коричневі (це в залежності від того, чим замазували рани, йодом чи зеленкою). До розбитих колін я звикла. Але в Місхорі я коліно не просто поранила - кров юшила як з відра. Я ревіла, мама в розпачі шукала подорожник, навколо нас вже стояла група якихось екскурсантів - і старший пан в окулярах доводив мамі й бабці безсумнівну користь уринотерапії у вгамуванні сильних кровотеч. Бинтів не було ніде, мама ледь не піддалася на вговорювання (пам'ятаєте серію Friends, де Моніку на пляжі вкусила медуза - і Джо її рятував САМЕ ТАКИМ СПОСОБОМ? Ну от - в мене було щось подібне, але на півтора десятиліття раніше).
Та якось обійшлися - подорожником вдовільнились.
У вісімдесяті я була в Місхорі безліч разів: місцеві пляжі подобались мамі значно більше ялтинських, тому ми приїжджали сюди по кілька разів на тиждень. Катер швартувався неподалік від бронзової Русалоньки, далі був важкий (для дитини) підйом вгору - повз фонтан-джерело "Алі-Баба", мій персональний кошмар. Кого в дитинстві не лякали тим, що його вкрадуть цигани або бабай? В Місхорі момент викрадення дівчини було унаочненно в хаосі каміння і позеленілої бронзи. Може, саме тому з Місхора в нас не лишилося ЖОДНОЇ фотографії... Навіть на фоні Русалоньки.
Підозрюю, що ця молода хвостата мати була для жовіальних розведених чоловіків-курортників таким же кошмаром, яким був "Алі-Баба" для мене. Гола-боса жінка вилазить з-під моря, на руках дитина, в очах докор - та це алегорія невідворотності аліментів у загниваючому Радянському Союзі в останні роки перед перебудовою! 
Сарацинський Каїр? Ні, український Місхор! |
Крім Русалоньки, Алі-Баби-кіднепера і гарного парку радянським відпочиваючим побачити щось в Місхорі було зась: на території пафосних санаторіїв, що розташувались у колишніх великокнязівських палацах і вілах, не пускали.
Спроба проникнути в це палацове буйство була зроблена значно пізніше, в 2005 році - і теж була невдалою. Хоча знаю, що при великому бажанні і маленькому хабарі сторонні особи таки можуть побачити псевдо-східну розкіш "Дюльбера". Але ж ми проти хабарів, правда?
Так що єдине моє фото комплексу - вхідна башта і мури з вбудованою у них автобусною зупинкою (див збоку). Прикольно. :о)
Намагання зафотати палац через решітку огорожі не буду демонструвати: немає на що там дивитися.
Давайте з "Дюльбера" й почнемо.
Палац будував архітектор російського імператорського двору Микола Краснов - для онука Миколи І, генерала-ад'ютанта Петра Миколайовича Романова. Не дивлячись на високий війський чин, цей великий князь був людиною радше мирною і гуманітарною, розводив коней, цікавився мистецтвом і громадською архітектурою, збирав бібліотеку. Лікарі радили Петру Романову частіше бувати в країнах Середземномор'я, Магріба та Близького Сходу. Він їхав, дихав цілющим повітрям - і замальовував архітектурні пам'ятки. Пізніше генерал власноруч зробив кілька ескізів палацу, який вирішив будувати в Місхорі. Проект взявся робити ялтинець М.Краснов.
Ділянка під забудову була складна, та архітектору вдалося приручити рельєф і створити незвичну будівлю в мавританському (сарацинському) стилі. Зразком для неї слугували єгипетські (власне, навіть каїрські) споруди ХІ-ХІІІ ст., а комфортом палац не поступався сучасним архітектору європейським спорудам. Назва "Дюльбер" (з тюркського - прекрасний, розкішний) надзвичайно личила цій резиденції. Будівельні роботи тривали з 1895 по 1897 рр. Над входом до палацу арабською в'яззю виведено: "Нехай благословить Аллах того, що входить".
Краснов був новатором, який цікавився і останніми архітектурними течіями, і новими будівельними матеріалами. Так, для оформлення дверей, вікон і мушарабії було використано досить дешеву і зручну композицію гіпса (гіпс - вазелін - фарбники). Гіпсові відливки, вкриті спиртовим лаком, вдало імітували фаянс. Новаторство вкрай згодилося: вперше у своїй практиці Краснов зіткнувся з тотальною відсутністю коштів у замовника - нехай і великого князя. Платити і архітектору, і будівельникам Романову часто було нічим. В 1897 р. барон фон Сталь навіть радив княю Романову продати недобудований "Дюльбер" за 600 тис. крб. Продали частину іншого князівського маєтку ("Знам'янка") - і Микола Краснов отримав все, що мав отримати за рахунками.
Палац князя Петра Романова "Дюльбер" |
Будівельним матеріалом для палацу слугував місцевий дикий камінь.
Крім палацу, Микола Краснов звів у Місхорі й службові приміщення, а також розбив парк (6,2 га) та невеликий садок. Для цього довелося спорудити важкі підпорні стіни (рель'єф, нагадаємо, був непростим).
Звичайно, "Дюльбер" - історизм, а не модерн, але один з головних принципів модерну втілився у споруді: її естетичне сприйняття відбувається в динаміці, русі, а не в статичному любуванні з однієї точки.
В 1918 р. магрібський палац перетворився на міні-фортецю: на даху були встановлені кулемети, а охороняли будівлю матроси Севастопольського військового гарнізона. Матроси не пропускали нікого: в "Дюльбері" переховувались великі князі Олександр Михайлович, Петро Миколайович, Микола Миколайович з родинами, а також мати Миколи ІІ, імператриця Марія Федорівна (1847-1928). Покинули ці стіни Романови 1 квітня 1919 р. щоб відплисти на крейсері "Мальборо".
В 1922 р. "Дюльбер", перекваліфікований за наказом В.Леніна від 1921 р. на елітний санаторій на 35 місць, прийняв перших відпочиваючих. Потрапити сюди могли політробітники та колишні політичні каторжани. Плюс політичні емігранти, іспанські діти, челюскінці тощо. Тут бували Георгій Дімітров, Долорес Ібарурі, Хо Ші Мін, Луїс Корвалан, Клара Цеткін та Арнольд Цвейг. Назва закладу змінилася в 1930-ті: на "Червоне знамено". В 1938 р. в мавританському ж стилі було споруджено новий спальний корпус - за проектом репресованого архітектора Бориса Білозерського. Тут вже над входом Аллаха не згадували: стилізованим під арабську в'язь шрифтом повідомлялося: "Громадяни СРСР мають право на відпочинок".
У Другу світову "Дюльбер" сильно постраждав. Відновлення споруди мало місце в 1946-1959 рр. Та повністю відтворити унікальні гіпсові відливки реставратори не змогли: рецепт суміші було втрачено.
Ще один спальний корпус з'явився в 1977 р. Вже ніяких стилізацій - бетон і бетон.
Палац "Чаїр" не зберігся |
За високими парканами ховається в Місхорі не лише "Дюльбер".
Від "Дюльбера" до власності РФ, санаторію Heliopark "Сосновая роща" висока огорожа приховує ще один скарб часів Романових - знаменитий трояндовий парк "Чаїр", який оспівували у відомому романсі 1930-х років.
На початку ХХ ст. цей шматочок узбережжя, десь в 10-15 км на схід від Ялти, був вщент засіяний багатими вілами та палацами: "Чаїр", "Барбо", "Барбо-Крісто"... В 1902 р. великий князь Микола Миколайович Романов купив неподалік від маєтку "Дюльбер" клаптик землі. В "Дюльбері" жив рідний брат князя, м'який і сором'язливий Петро Миколайович - разом з трьома дітьми і дружиною-чорногоркою. Микола Романов засновує по сусідству маєток "Чаїр" - і дарує його своїй дружині, княгині Анастасії Миколаївні Романовій.
Іншими сусідоами княгині були чеський політик Карел Крамарж у маєтку "Барбо" (вілла зведена у 1908 р. за проектом чеха Яна Котера) та маєтком князів Юсупових "Ай-Тодор" (цей маєток подарував своїй дочці Ірині, дружині Юсупова, великий князь Олександр Михайлович Романов). В сосновому ліску у "Ай-Тодорі" в 1915 р. Микола краснов зводить стилізований під мисливські шале палацик і розбиває ще один ландшафтний парк.
Як і в випадку з "Дюльбером", назва в резиденції була промовиста: кримсько-татарською мовою "Чаїр" означає "гірський сад", "гірський луг". 40-кімнатний "Чаїр" в нео-грецькому стилі зводив вже відомий нам Микола Краснов - в 1902-1903 рр. Після того, як будівництво завершилося, поряд було розбито парк, який невдовзі прославиться своєю багатою колекцією троянд. Чимала колекція цих квітів була і у Крамаржа в "Барбо" - йому просто менше пощастило з романсовою розкруткою і піаром.
|
|
|
 |
|
 |
|
 |
Новий Місхор |
Палац "Чаїр" |
Метаморфози місхорської Русалоньки |
Вхід до "Дюльбера". Червень-2005 |
І.Машков |
"Дюльбер" |
Знову Алі-Баба |
|
 |
|
|
|
 |
|
 |
|
|
|
