English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Інкерман - Монастир
Печерний монастир в Каламіті-Інкермані.
Печерний монастир в Каламіті-Інкермані.
Печерний монастир в Каламіті-Інкермані.

Карта

Про історію міста Інкерман я вже розповідала. Зараз кілька слів про місцевий печерний монастир.

 

Монастир під Монастирською скелею

Стара поштівка

Отже, на Монастирській скелі ще з ранньосередньовічного часу були укріплення, які феодорійці перетворили на фортецю Каламіта, а турки посилили і зробили тут чималий форт Ін-кермен. Скеля не дарма називалася Монастирської: в її товщі вже в VII-ІХ ст. були прорублені печери (дані за книгою "Севастополь и его окресности" Є.Венікєєва, М, 1986). Монахи, напевно, були першими, хто почав порпатися в інкерманському камені - білому вапняку, з якого зараз побудовано чи не пів-Севастополя. А може, камінь цей брали ще в античні часи - і ченці лише використали створені печери та катакомби для власної мети?

Поруч з Монастирською піднімається ще одна скеля - Загайтанська. Монахам прийшлась до вподоби і вона.

 

Скельний монастир св. Климента функціонував десь до 1485 р. Так, навіть в турецькі часи. Трималися. Хоча все-таки турецький гарнізон над самісінькою головою - не найсприятливіший фактор для християнського ченця. Довелося насиджене місце покинути.

Але давайте по порядку.

Монастир носить ім'я св. Климента. За легендою, саме цей римський єпископ, якого охрестив в Кесарії апостол Петро, заснував в далекій Таврії скит (Климент був єпископом в 92-101 рр. н.е.). Климент супроводжував Петра в його подорожах, за що пізніше й отримає єпископство. Імператор Траян відправив Климента в каменоломні поблизу Херсонесу. Мало допомогло: замість добувати камінь, єпископ займався тим, що охрещував до півтисячі людей на день, і рабів, і вільних громадян. Перекази приписують йому заснування 75 храмів. Коли тільки й встигав... Нарешті, місцеві можновладці не витримали, і наказали кинути Климента в море - з якорем на шиї, для надійності.

Далі легенди перетворюються на повну казочку: за рік, в 102 р., море розступилося - і люди побачили мощі Климента в підводному гроті. З того часу щороку в день смерті єпископа відбувалася проща до його тіла, аж поки Кирило й Мефодій не відвезли мощі в Рим в Х ст.

27 квітня 2007 р.

Печери ченці використовували для всього: тут тобі і келії, і вісім храмів, і господарські приміщення. І вівтар, і лави в храмі - теж кам'яні, вирублені в скелі. Самі скелі розписані фресками. І якби не яничари, які шмигали туди-сюди по вирубаних в скелі сходах від фортеці до підніжжя скелі, монахи й далі б сиділи в своїх кам'яних вуликах. Довелося капітулювати.

 

Вже згаданий якось піп Іаків, автор опису Інкерману від 1633 р., який вміщений в його книзі "Повесть известна и удивления достойна о мощах неведомого святого, како обртошася и в коих странах и в коем граде и в которое время, списано многогрешным попом Иаковым в лето 7431 года", побував у монастирі в часи його запустіння (хоча там і жили якісь "гречани") і залишив детальний опис розписів, які не збереглися до нашого часу.  

Ще один росіянин, П.Сумароков, відвідав Інкерман в кінці XVIII ст. і відмітив, що бачив там понад 300 печер. Коли в середині ХІХ ст. тут побував З.Аркас, печер він зміг нарахувати вдвічі менше - 150.

Новітня історія

Коли Крим відійшов до Росії, монастир знову ожив. В 1850 р. (за іншими даними в 1852 р.) відкривається Інкерманська кіновія - за ініціативи архієпископа Іннокентія. Почалася реконструкція трьох печерних святинь, з території комплексу вивозилося сміття, розчищалися печери-келії. Від освяченої 15 жовтня 1852 р. церкви св. Климента збереглися лише колони і довгий коридор з вирубленими в скелі лавицями.

Під час Кримської війни монастир знову стояв пусткою, кажуть, що його навіть пограбували англійські солдати, але відразу по закінченню бойових дій в скит повернулося два ченця та ієромонах. Монастир зумів ожити вже в 1867 р. Тоді було відкрито ще одну печерну церкву - св. Мартініана, а також зведено будинок настоятеля та домову церкву св. Трійці та відреставровано джерело св. Климента.

В 1875 р. повз монастир було прокладено залізницю Севастопіль-Лозова. Це відразу побільшило кількість прочан, для яких навіть в 1896р. було зведено готель на 24 особи. За рік до того з'явився псевдо-візантійський храм св. Пантелеймона з вибитою в скелі вівтарною частиною.

Інкерман

Кількість храмів все зростала: в 1905 р. в східній частині Монастирської скелі, на місці середньовічної печерної церкви св. Євграфія з'явився храм св. Дмитра Солунського. Через побілку стін тоді ще можна було побачити залишки середньовічних фресок та молитву, датовану 1272 р. Перебудовану церкву використовували як крипту: до цього часу збереглися три гробівця, вирублені в підлозі печери неподалік від храму.

На початку ХХ ст. монастир осмілив до такого ступеню, що спробував захопити собі й частину території фортеці. Там було зведено хрестову в плані церкву св. Миколи (єдине знайдене мною зображення цього храму - тут). А на місці колишньої Софійської церкви над урвищем Кам'яноломної балки освятили печерний храм Ікони "Всіх скорботних радості", зпроектований архітектором А.М.Вейзеном. Таким чином, на 1910 р. образ Інкерманського монастиря був цілком сформованим. Ченці жили в двох будинках поблизу печерного корпусу. Працювала церковно-приходська школа. Станом на 1917р. в монастирі жили 25 ченців і 122 послушника.

В ранньо-радянські роки всі маєтності кляштору було націоналізовано, а монахів загнали в трудову артіль. Грошей на підтримання монастирських храмів не вистачало, тому в 1925 р. віруючі Інкермана відмовилися від п'яти храмів, залишивши собі печерну церкву св. Климента та хатню Троїцьку церкву. Правда, вже наступного року їх було закрито - засідання Президіуму Севастопільського райвиконкому закрило Георгіївський та Інкерманський монастирі.

Старе зображення монастиря

А в 1927 р. Крим постраждав від сильного землетрусу, який пошкодив Миколаївський собор і церкву Благовіщення. В 1932 г. Миколаївський собор було підірвано, а капличку над могилами воїнів розібрали ще в 1927 р.

Хоча монастир і закрили, в ньому продовжував жити настоятель Венедикт в компанії двох старих дідків та отця Прокопія. Вони, напевно, ще пам'ятали візити в монастир великої княжни Марії Олександрівни та великого князя Олексія Михайловича. Інкерман взагалі був царським улюбленцем: утт побували в різні часи Катерина ІІ, Олександр ІІІ та великий князь Олексій Олександрович.

До речі, мешкали в монастирських приміщеннях люди аж до 1970-х років - і  не лише ченці. Мальовничість місцевих пейзажів приваблювала туристів і кіношників. Саме вони начебто зруйнували колони храму св. Климента.

 

В роки Другої світової війни в печерах кляштору квартирував штаб 25 Чапаївської дивізії Приморської армії.

З 1991 р. монастир відновив свою діяльність. До речі, за одним з переказів, місцеві монахи після турецької навали заснували Георгіївський монастир на мисі Фіолент.

 

Ще ілюстрації:

Печери в скелях навколо монастиря. Старий фонтан поблизу комплексу. Цвинтар біля Климентського монастиря. Башти фортеці - сусідки куполів. Архівна листівка.
Печери в скелях навколо монастиря.
Старий фонтан поблизу комплексу.
Цвинтар біля Климентського монастиря.
Башти фортеці - сусідки куполів.
Архівна листівка.


"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник