Всі ж і так знають, що в середині XIV  століття на південному березі Криму існувала Генуезьська республіка, правда? Східну частину узбережжя контролювала могутня Кафа (Феодосія). Час було братися й за західну. Генуезці спробували захопити старе грецьке рибацьке село в зручній вузькій бухті Символон (бухта Символів). Село належало князівству Феодоро.

В стратегічно-важливій (поруч ворожа, феодорійська фортеця Каламіта) і захищеній самою природою бухті сучасної Балаклави тоді виник центр військово-адміністративного округу, який називався консульство Чембало (Цембало). На високому скелястому березі, який обривався в море з південного боку 200-метровою скелею, на горі Кастрон в 1357 році починає рости форпост. Він контролював узбережжя від мису Сарич до затоки Каламіт.

Саме турки, до речі, назвали фортецю і порт біля її підніжжя Балаклавою (Балик-Юве, рибне гніздо). Та стара назва збереглася як топонім власне місцевих укріплень.

До фортеці рухаємося бухтою. На бані церкви поки що не звертаємо уваги: там не пройти. Треба йти низом, повз ошатний будинок з прикрашеною скульптурами баштою, а вже там вибирати підйом до вподоби - не надто різкий почнеться зновеньких сходів (на них ще буде напис: "К башням"), а інший суворо підніматиметься вгору до башти № 1 повз якийсь огороджений об'єкт з ревучими екскаваторами та спокійним котом поблизу сторожової будки. Ще трохи - і попереду зруйнована башта з бутового каміння. Товщина баштових стін - до 1,5 метра! Одна з веж носить ім'я консула Барнабо Грілло (за написом 1463 р.).

Найкраще збереглася північно-східна сторона укріплень. На протилежному боці помітні лише фрагменти стін.

На жаль, сама кругла консульська башта була в лісах. Колись в її підвалинах зберігалася цистерна з водою, яка подавалася сюди по керамічному водогону з сусіднього пагорба. Харківські археологи вже кілька років працюють на розкопках консульської церкви, було виявлено арсенал ядер з вапняку та мармуру.

Тепер час повернутися до найстарішого із збережених храму Балаклави. Принаймні, так стверджує старий путівник з "жовтої" серії ("Путь к прекрасному") "Севастополь и окресности". Начебто будували церкву дванадцяти апостолів ще генуезці в 1340-х роках. Хоча по вигляду й не здогадаєшся: типовий класицизм, характерний для південних провінцій імперії Романових. В книзі приводяться й фото 1970-1980-х років. Жах.

Зараз церква, віддана православній громаді, відбудована. Її із задоволенням малюють місцеві і не тільки художники. Хоча знайти прийнятний для фотоапарату ракурс тут непросто. Якось все заважає: високий кам'яний паркан, дерева поруч, сусідні будинки, тісне церковне подвір'я...

Я нічого не пишу про Кримську війну - ну не хочеться. Хоча вперше слово "Балаклава" почула саме в зв'язку з нею: в старій англійській комедії про Піткіна таким був пароль якихось вояків.  В селі Кади-кой *(сучасна Кадиківка), яке вже увійшло в межі Балаклави і де 13 (25) жовтня 1854 р. відбулася знаменита битва, я не була. Вибачте, мілітаристи, але деякі речі мене цікавлять не так, щоб аж дуже.