Алупкинський палац я знала і любила з глибокого дитинства. Саме тут я вперше побачила море, коли мені було 3 роки. Саме сюди потім щороку ми приїжджали з Ялти на екскурсії. Алупкінські леви видавались чимось занадто відомим, і відтого - кітчоватим. Не купувала. Аж не потрапила в Алупку знову після 17-річної (!) перерви. 

Ви знаєте, тут дивовижно гарно. Природа і архітектура поєднані тут в гармонічному акорді, і щербата вершина Ай-Петрі над псевдо-замком російського аристократа теж виглядає замком - але більш могутнім, розваленим. Парк в Алупці, з усіма нагромадженнями каміння ("Хаосами") - просто неймовірний. Величезні квіти магнолії запаморочливо п'янять солодким ароматом. Внизу - море, дике, як пляж біля причалу. Кожен третій екскурсант через зуби присвистує у захваті: "Щоб я так жив!..". Ех. Я говорю жахливо банальні речі, але це правда! Після відвідин Воронцовського палацу післясмак залишається ще на дуууууже довго. Можливо, недарма в Мережі так багато сайтів, присвячених історії палацу та його сучасній експозиції. 
Ясна справа, в перший же вік-енд після Криму я купила зразу 5 різних видів Левиної тераси та її жителів. Тепер от тішуся. 

Досить лірики, трохи фактів. Господар цього райського куточка - генерал-губернатор Новоросійського краю М.С.Воронцов (1782-1856). Важливий факт: його батьком був послом Росії в Англії, хлопчик зростав саме на берегах Альбіону, а повернувшись у віці 19 років в Росію, брав участь в російсько-турецьких війнах. В тиглі його життя різні візуальні враження змішувались в довільних пропорціях. Тепер зрозуміло, звідки цей сплав тюдорівського ренесансу північного фасаду та східної екзотики південного. 

Воронцов активно скуповував землі на ПБК, грошей йому вистачало, амбіцій теж. Для втілення мрій про казковий замок архітекторів шукав не в Росії (знав, певно, як важко знайти в своїх пенатах щось путнє). Проект палацу в Алупці створив аглієць Едуард Блор, придворний архітектор Георга IV та королеви Вікторії (1789-1879) в стилі модного в першій третині ХІХст. романтизму. 

У січні 1829р. почались підготовчі роботи, які раптово перервалися в липні 1831р.: Воронцов, який в той час перебував в Англії, наказав зупинитися. Здається, граф відчув зміни в уподобаннях аристократів Заходу: в моду ввійшла готика. Блор протягом року змінює проект - і в грудні 1832-го на вже закладених раніше фундаментах народжується Алупкинський палац. За роботами стежить інший англієць, Вільям Гунт. (До речі, Блор в очі ніколи Крим не бачив). 

А от виконували задуми архітекторів кріпаки з Володимирської та Московської губерній, що з покоління в покоління займалися різьбою по каменю та його обробкою. Головним будівельним матеріалом виступав дуже твердий магматичний діабаз зеленувато-сірого кольору. Він удвічі твердіший за граніт, а ще ой як капризує при обробці. Один неправильний рух - і вся робота коту під хвіст. Це місцевий камінь, діабазові скелі тут навіть слугують за частину фундаменту. Для будівництва палацу діабаз ретельно шліфували вручну, за допомогою примітивних інструментів. Імена тих майстрів зараз прикрашають коридор палацу (Роман Фуртунов, Яким Лапшин, Максим Тисленко, Наум Мухин). 

Як же відрізнявся цей палац від своїх нудних класицистичних попередників! Немає тут бундючних колонад і пафосних фризів. Палац неначе тікає від гір, що наступають ззаду, - вперед, до моря. Кожен корпус палацу-підручника з історії архітектури - це наступний хронологічний крок вперед. 
Ну от, приміром, західний фасад. Саме звідси потрапляє в палац більшість гостей. Типовий середньовічний європейський замок VIII-XI століть: з зубцями на круглих баштах, вузькими вуличками та високими стінами грубої кладки. 

Вузьким проходом між господарськими приміщеннями можна пройти до центрального корпусу. Над головою пропливає ошатний, легкий місток з чавуна: по ньому у розкішну парадну їдальню переходили придворні музики. 

Парадне подвір'я відразу заявляє про себе світлом та простором. Між годинниковою вежею та східним флігелем красується Ай-Петрі. Широкими очима вікон дивиться на гору північний, тюдорівський, фасад. Бічні ризаліти містять башти, фасад ділиться вузькими полуколонами з декоративними вершечками - пінаклями. Безумовно, не було б усіх цих численних пінаклів, куполів, зубців та коминів - палац з сірого каменю сприймався б значно похмурішим. В різблених деталях фасаду часом і не зрозуміти, чи це елемент східної, чи західної архітектурної традиції, чи це мечеть, чи готичний комин. А з кожним кроком в напрямку південного фасаду подорожній неначе просувається на Схід. Основний декоративний елемент палацу, арка, яка відзеркалювалась у балюстрадах балконів, повторювалася у кам'яних різьблених решітках тут, обличчям до моря, звучить могутнім східним крещендо. 

Це схоже на мечеть з казок Шехерезади. Двоповерхове склепіння оформлене з небувалою пихою. Тут в одне ціле переплились тюдорівська квітка та індійський лотос, а арабська в'язь шість разів повторює за альгамбрськими халіфами: "Нема переможця крім алаха". Айвенго приїхав в Тадж-Махал, Гарун аль Рашид перебрався в замок фрон де Бефа. Романтика царює, і царству її немає меж. Принаймні, тут, в амфітеатрі гір, у підніжжя Ай-Петрі. 

Палац - пуп землі. І неба. І моря. Позаду - гори, попереду - спочатку зелене море парку, а потім хвилі його листя перетворюються на солоні барашки безмежного синього простору. 

Весь комплекс в Алупці складається з центральної частини та гостьового, бібліотечного та господарського корпусів. Будівництво почалося з столового корпусу (1830-1834), центральний об'єм зводили в 1831-1837рр., а в 1841-42рр. до їдальні прибудували більярдну. Гостьовий корпус з'явився у 1838-1844рр., тоді ж, коли і східні флігелі, всі башти палацу, господарські приміщення та Парадне подвір'я. Останнім збудували бібліотечний корпус (1842-1846). Земляні роботи при спорудженні південних терас проводились за участю солдат саперного батальона (1840-1848). 
Влітку 1848 року на центральних сходах встановлюють фігури левів, виконані в майстерні італійського скульптора Джовані Боннані. 

Кілька слів про унікальний пейзажний парк: навіть сухі, не схильні до епітетів енциклопедичні статті називають його шедевром садово-паркового мистецтва. Я з енциклопедіями погоджуюсь - справді дуже і дуже гарний. Не дарма він - пам'ятка природи загальноукраїнського значення. 

В його Верхній, романтичній, ландшафтній частині розташовані зруйновані сходи Малого Хаосу та Платанова поляна. Інша територія парку - регулярна (французька). Парк тягнеться з заходу на схід на 500 метрів, і на стільки ж - з півдня на північ. Загальна площа парку - 40 га. Планування парку і посадка дерев почались в 1824р., і займався цим протягом 25 років прославлений Карл Кебах (1799-1851). За переказами, Воронцов переманив садівника у сера Вальтера Скотта - а той, напевно, мав якесь власне уявлення про прекрасні сади. 

Інший переказ стверджує, що на облаштування парку граф Воронцов витратив вдвічі більше коштів, ніж пішло на будівництво і вмеблювання самого палацу. Та й часу пішло більше: це К.Кебах працював лише 25 років, а загалом знадобилося чотири десятиліття, аби розчистити парковий майданчик від кам'яних завалів доісторичного ще якогось землетрусу. Камені знадобилися - з них частково зведений палац. Що залишилося, стало Хаосами. Було облаштовано й систему з трьох озер. В центрі першого з них, Лебединого, влаштовано фонтан-піраміду. Начебто, розглядаючи цей фонтан, придумав одне з своїх оповідань Максим Горький. 

Кожний поворот кожної алеї, кожна галявина були ретельно продумані. Недалеко від входу до парку була влаштована Сонячна галявина, засаджена італійськими соснами: вони давали мережеву, легку тінь. 

Рідкісну араукарію можна було побачити біля Платанової галявини. Кажуть, це єдине таке дерево в Україні. 

Багато зробив для парку і директор Нікітського ботанічного саду Микола Гартвіс. За його участю Алупка увійшла до міжнародного обміну рослинами, зокрема, сприяло садоводство Лоддіжжа в Хаккнеє, Англія. В парку росло 250 видів дерев та кущів. Одночасно квітли понад 2000 троянд. Деякі сорти були створені спеціально для Воронцовсього палацу (1829 року - "Алупка" та "Графиня Єлизавет Воронцова"). До сьогодні, кажуть, один кущ жовто-рожевих махрових троянд перед Китайським кабінетом квітне - вже протягом 150 років. 

 Шкода, що ті троянди, які прикрашали арку вузенької вулички на підходах до центрального корпусу, лишилися тільки на кількох старих поштівках...

Тут дотепер зростає понад 200 різних рослин: ліванський кедр, кіпариси (куди без них в Криму!), софора японська, араукарія чілійська, калина, пробковий дуб тощо.

Алупкинський парк полюбляють не лише ботаніки, а і кіношники: тут знімалися окремі епізоди фільмів "Небесні Ластівки", "Д'Артатьян і три мушкетери", "Звичайне диво", "Сафо", "Одруження Фігаро".