Загальна площа городища чимала - 38 га. Вистачить на кількагодинне дослідження. На менше і не плануйте. 

Чуфут-Кале умовно можна поділити на три частини, які виникли в різні етапи існування міста: Бурунчак ("носик", "мисок" на кримсько-татарській мові), де немає будівель; Старе місто та Нове місто.

Висота плато, на якому розташоване печерне місто, над рівнем моря - 540 м. Та підйом долається досить легко (хоча обидва рази, що я тут була, ранніми квітневими ранками, незвичайно дошкуляла спека).

За деякими даними, фортеця виникла тут ще в VI ст. Зокрема так вважав відомий дослідник Крима А.Бертьє-Делагард. Хоча інші вчені (А.Білий, наприклад) називають більш пізню дату: ІХ-Х ст., а то й  взагалі ХІІ ст. (В.Ф.Гайдукевич).  Яка з версій найбільш близька до істини, дізначтися важко: замало залишилося письмових свідоцтв тих епох.

Можливо, фортеця взагалі використовувалася лише в важкі моменти, під час ворожих набігів, коли за її стінами ховалися пастухи з околиць разом з своїми стадами, а в інший час стояла пусткою - хто знає. Є свідчення, що саме так укріплення і використовувалося аж до XIV століття. Та з часом тут залишалося все більше і більше постійних жителів, з'являлися житлові будинки, ремонтувалися старі побудови. В XV ст. поселення досягло свого розквіту. Саме тоді сюди була перенесена столиця незалежного від Золотої Орди  Кримського ханства Хаджі-Девлет-Гірея.

Люди продовжували мешкати тут аж до ХІХ ст., саме тому багато споруд, особилво культового призначення збереглися тут досить непогано.

Перша письмова згадка про Чуфут-Кале належить до 1298-1299 рр. Тоді фортеця, щоправда, називалася Кирк-Ор (Сорок замків). Її, як і інші поселеня Таврії, зруйнував емір Ногай під час міжусобиці в Золотій Орді. Можливо. саме Чуфут-Кале описав і монах Рубрук, що подорожував Кримом в 1253 р. і згадував сорок замків, що розташовані між Херсонесом та Судаком.    

В 1321 р. арабський географ Абульфеда писав, що Кирк-Ор використовують алани в разі нападів на їхні поселення ворогів. В середині XIV ст, в часи правління хана Джанібека, фортецю захопили татари. Якийсь час укріпленням на мису володіли беї Яшлавські.

Коли в кінці XIV століття Золота Орда почала потихеньку агонізувати, фортеця слугувала резиденцією деяких претендентів на ханське звання.

В 1420-х роках Чуфут-Кале кілька років володів Девлет-Берди, дядя першого кримського хана Хаджи-Девлет-Гірея, який і переніс свою столицю з Солхата в Кирк-Ор. З 1430-х і до 1400-х років саме Кирк-Ор був резиденцією кримського хана.

Про те, що місто зростало, свідчить і грамота (ярлик) хана Хаджи-Гірея від 1459 р., де згадуються мусульманська та християнська міські спільноти, іудейська громада. Наступний ярлик, виданий ханом Менглі-Гіреєм, згадує ще й вірменських поселенців в Кирк-Орі.

З 1454 р. тут існував монетний двір.

На початку XVI ст. через політичні зміни ханська резиденція переноситься спочатку в Салачик (Старосілля), а пізніше в Бахчисарай. Кирк-Ор продовжує існувати як могутня фортеця, яка може приютити хана в часи міжусобиць. Остаточно татари покидають місто наприкінці XVI - на початку XVII століть. В середині XVII ст. Кирк-Ор покидає й вірменська громада. Залишаються лише караїми.

Саме тоді змінюється і назва поселення: спочатку це просто Кале (фортеця, з 1608 р.), а пізніше - Чуфут-Кале (Іудейська фортеця). Ще один варіант назви з XVII  столітя - Джевхер-Кермен (фортеця коштовностей) - не прижилося, хоча й увійшло в історію завдяки згадкам в подорожніх описах відомого мандрівника того часу Евлія Челебі.

Караїми, що залишилися в укріпленні, були - як і всі іудеї - людом торговим. Крамниці свої тримали в новій столиці Бахчисараї, але перебувати їм там дозволялося лише до заходу сонця, після чого вони мусили покинути місто. Станом на кінець ХVIII ст. в Чуфут-Кале нараховувалося близько 200 будинків.

Та коли Крим було приєднано до Російської імперії, жителі міста почали покидати Чуфут-Кале, переселяючись до Євпаторії чи Феодосії. Саме в перше з названих міст перенесли духовне правління караїмів та їхню друкарню. В середині ХІХ ст. Чуфут-Кале остаточно залишився без жителів. І зрозуміло начебто: на плато не вистачало ані земель для сільгоспробіт, ані води, плюс ще й заборону на проживання в Бахчисараї було ліквідовано в 1783 р.