Дещо про католицизм в Криму.

Куди на Півдні Криму не підеш - наткнешся на доробок архітектора російського імператорського двору Миколи Краснова. І Ялта - не виняток.

В самому центрі епіцентру кримського відпочинку, на пішохідній вулиці Пушкінській, 25, серед лапатих пальм, здіймається нетипова для ПБК споруда. Це один з двох (всього двох!! Другий розташований північніше, здається, в Колодязному) костелів. (Парафій, щоправда, більше, а костелів всього два). Так як парафіян і гостей міста-католиків чимало, богослужіння в костелі Непорочного Зачаття проводяться на різних мовах (скажімо,в неділю починають о 9-00 з польської меси, в 11-00 на вахту заступає російська мова, а о 18-30 під нео-готичними сводами можна почути латину).

Трохи про історію костелу. На 1888 рік католицька община в Ялті виросла до півтисячі чоловік, яким було важко поміститися одночасно в маленьку хатинку, виділену під потреби католиків. Десять років добивалися прихожани дозволу на побудову свого храму - і в 1898 році нарешті отримали його. Більше того, автором проекту став знаменитий М.П.Краснов, автор багатьох вілл та палаців на ПБК. Гроші на будівництво зібрала сама парафія - не без допомоги Могільовської та Тіраспольської єпархій. Але й держава, що дивно, не лишилася осторонь - внесок імперії склав 10% від загального кошторису.

Будівництво тягнулося 8 років, гроші таяли, втілити в життя амбіційний красновський проект з високою вежею-дзвіницею не виходило. Будівлю прийняли такою, якою її бачимо зараз ми - безбашенною (ей, це ж не жарт!). 15 квітня 1906 року костел було освячено. І потяглися вірні до храму: поляки і чехи, французи і німці, литовці і італійці... 33-метрову дзвіницю не добудували й пізніше: зашкодила Перша світова війна.

Після землетрусу 1927 року храм закрили - мовляв, небезпечно в ньому бути, ще завалиться. Чомусь спортсменів, які тренувалися у влаштованому в костельних стінах спортзалі питання безпеки власного життя не дуже турбувало. Щоправда, після війни споруду перекваліфікували в міський краєзнавчий музей. Я сама непогано пам'ятаю походи сюди, колекції голограм та докладне порівняння того, що вичитала про готичну архітектуру в Гюго (навіщо малій дитині читати на морі "Собор Паризької богоматері" - це вже останнє питання) - і що бачу перед очима. Ага, ось це в нас, над головним входом, кругле таке віконце - це роза. Символ символізму: круг - це вічність, 12 пелюсток - години та місяці, центр - трійця. Дивимось далі. Волюти - це всередині? А контрфорси де?

А от органного залу в приміщенні храму я не бачила: його відкрили в 1989 році, спеціально для такої оказії встановивши універсальний орган чеської фірми "Рігер Клосс". Зал працював недовго: вже за два роки в святині почалися регулярні богослужіння. А повністю у свою власність костел католицька громада отримала в 1993 році. Тоді ж його освятив наш кам'янецький єпископ Ян Ольшанський. Підтримують храм зараз брати домініканці. Щотиждня священики готують релігійну програму на радіо. Парафія чимала - сюди приїжджають на богослужіння католики не лище з Ялти, а й Алушти, а ще в цьому приміщенні проводять службу греко-католики

Органні концерти тут проводять протягом всього року. Зверніть увагу: тут неканонічне, незвичне розміщення інструменту. Він розташований не на хорах, а позаду вівтаря.
Над входом до храму видніються золоті букви: "Deo et immaculatae deicenitrici Mariae Sacrum" ("Богу і непорочній діві Марії присвячується"). В інтер'єрі помітний герб Домініканського ордену (чорний та білий кольори, лілія як символ незайманості, девіз - "Славити, благословляти, проповідувати". Про орден нагадує і вівтар з зображеннями св. Домініка та св. Катерини Сієнської, домініканки. А головна святиня храму - копія відомої Вільнюської ікони Богоматері Остробрамської.

Дякую братам-домініканцям за розповідь та буклет про храм.