Бахчисарай – це Ханський палац, туристи, Пушкін, море, до якого ще з півтора десятка кілометрів, але яке вже передчуваєш. Це відомо всім, ці образи давно перетворилися на кліше. Бахчисарай – це все назване, але й ще не одна несподіванка, яка очікує на гостя міста. Приємна, звичайно ж.

Бахчисарай вражає з першого моменту знайомства – і закохує в себе. Коли вечірнє сонце на прощання з днем розфарбує скелі Чуфут-Кале над містом всіма відтінками рожевого, а з мінарету попливе сумна мелодія муедзіна, що скликає вірних на намаз, коли запах квітнучих дерев змішається з ароматами східної кухні з численних кафе в центрі міста, ви раптом зрозумієте, що немає куди спішити і захочете, щоб цей вечір ніколи не скінчився – або, принаймні, ніколи не вивітрився з пам’яті.

Бахчисарай вміє закохувати. Його магії піддавалися поети і імператори, полководці і прості туристи. Сад-палац (а саме так перекладається з перської мови назва міста) довгі століття був столицею Крима. Східні легенди переповідають історію його виникнення:

Якось син колись могутнього хана Менглі-Гірея відпочивав після полювання на березі річки Чурук-Су і раптом став свідком довгого бою поміж двума зміями. Коли одна з них, знесилена від ран, покинула місце бою, з хащі з’явилася ще одна змія і з новою силою накинулася на суперницю. Ханський син, подивившись на переможену змію, згадав всі біди, що переслідували його рід останніми роками: десь неподалеку золотоординці воювали з турками, а Менглі-Гірею вже не піднятися з колін. Але нещасна змія раптом почала рухатися, поповзла до річки, повернувши собі колишню граційність рухів. Юний хан зрадів: це добрий знак, отже, і Менглі-Гірей, його батько, зможе знову повернути собі славу. Невдовзі гінці повідомили, що Оттоманська Порта перемогла ординського хана Ахмеда, що розгромив колись війська Менглі-Гірея.

На місці битви двох змій старий хан наказав звести палац, а на його гербі зобразити двох змій, що переплелися в запалі бою. Сталося це в 1503 р. Цей герб ви обов’язково побачите на стіні нереального, казкового Хан-Сараю. Як і відновлені розписи Омера-майстра, вітражі з XVI ст., Диван (Зал Рад та Суду), де вирішувалися важливі державні питання, Велику та Малу ханські мечеті, баню «Сари-гюзель» (1533), родове кладовище Гіреїв (1592-1789), наповнений сонцем Басейний двір, де зберігається мармурова копія Фонтану Сліз (Сельсе-біль, 1764). Саме цей скромний фонтан неподалік від бундючного Золотого фонтану прославив Бахчисарай в літературі. Створив цей пам’ятник Омер в пам’ять про Діляру-Бікеч, дружину Крим-Гірея, яка померла молодою.

7 вересня 1820 року фонтан побачив Олександр Пушкін (в XVIII столітті Сельсе-біль перенесли з подвір’я до палацу, готуючись до візиту Катерини ІІ і намагаючись зробити цей східний комплекс ще більш казковим). Вражений не стільки справжнім фонтаном, скільки легендою, яку розповіла йому Софія Потоцька про свою родичку Марію, яка начебто була дружиною хана і померла зовсім юною, поет створює поему «Бахчисарайський фонтан».

Через старі містки через Чурук-Су палац з’єднується з містом. Навіть тепер, в ХХІ столітті, Бахчисарай все ще зберігає виразно східний характер забудови. А колись це було велике ремісничо-торгове місто, де кожен будинок був маленькою фортецею за високими кам’яними огорожами, де аромати бузку та жасміну з внутрішніх двориків змішувалися з запахами шкіри, яку обробляли в майстернях вздовж річки та кебабів і фруктів з базару неподалік. Чорна черешня «биче серце», фундук та персики і зараз вважаються найсмачнішими в усьому Криму. В місті збереглися мечеть Тахтали-Джамі (1707), мавзолей Ескі-Дюрбе (XV ст.), монументи на честь О. Пушкіна та Катерини ІІ, інші пам’ятки.

А поруч з містом живим – місто, що жило давним-давно. Чуфут-Кале (Іудейська Фортеця). Сірі скелі нависають фантасмагоричними привидами, створюють ілюзію потойбічного світу. Тут неймовірно гарно. Будинки та фортечні стіни виростають з каміння скель. Колись, в ХІІІ ст., тут жили могутні алани, але потім фортеця пала, розчавлена могутньою Золотою Ордою. В часи Кримського ханства місто називалося Кирк-Ор та використовувалося як в’язниця для шляхетних в’язнів. В XVII ст. в цих неприступних скелях оселилися караїми, вони ж і залишили по собі ім’я цього місця – Чуфут-Кале. Сім ярусів печер, залишки фортеці, старе караїмське кладовище на півдорозі до міста-привида – побачити ці пам’ятки щорічно приїжджає не одна тисяча туристів.

По дорозі до старовинного печерного міста, в скелі, висічений найдавніший православний храм Тавріди. Це чоловічий Успенський монастир, заснований, ймовірно, ще в VIII ст. Як не дивно, сусіди-хани не лише не виганяли зі скель монахів, а ще й матеріально допомагали їм! В 1921 р. монастир закрили – часи були більшовицькі, не до релігії, а відновив свою діяльність комплекс вже в 1993 р.

І Бахчисарай, і Чуфут-Кале чекають на гостей. Традиція гостинності в цьому краї починається ще з Середньовіччя. То ж не втрачайте нагоду побачити саме дивовижне місто Крима своїми очима!