Фактично замок Лянцкоронських в Ягільниці розташований саме на території селища міського типу Нагірянка. Бо вона вища, і вже тому важливіша, крутіша і класніша. Це вже з назви зрозуміло - де та Ягільниця внизу, і де ми. Ну і що, що кілька століть тому ми були лише передмістям славної Ягільниці. Часи міняються. Нагірянка - теж. Шкода, що не у кращий бік.
І Ягільницький кінний завод - він теж у Нагірянці. Знаменитий, старий, з конюшнями ще польських часів (наче з 1939 р.), з щорічними осінніми метастазами "Врятуйте коней, знову у Ягільниці їх на м'ясо пустити збираються, бо годувати нічим..." Бачили ми тих коників, справді худющі. Важка тема. але ми тут про архітектуру, ок.
Але якщо архітектура кінного заводу теж цікавить - вам туди, між монументом, котрий у 1993 році поставили на честь Тараса Шевченка (я щиро вважаю цей пам'ятник одним з найкращих в Украіні) і комплексом чи то замку, чи то фабрики - там вже недалеко, за кілометр самі все побачите ліворуч.
Плюс до Нагірянки приєднані адміністративно село Хом'яківка та хутір Марилівка, а от прилипла, припаяна, старовинна Ягільниця - вона окремий організм. Плутанина виходить страшна, тому поглиблювати її, повторюючи тут історію замку у Ягільниці, ми не будемо. Страшна плутанина заслуговує на страшні картинки, а такі у Нагірянці зробити дуже просто, варто лише подивитися, на яке капарство місцеві автокефали перетворили колись дерев'яну і колись хатнього типу Успенську церкву у селищі.
Вона у центрі, на невеликому підвищенні напроти автобусної зупинки і залишків фабрики-замку. На-Нагірянка фактично, вище за всіх інших. Вона страшна на цьому природному троні. Вона королева несмаку. На Чортківщині, певно, вона найпотворніша.
Малоцікава зовні дерев'яна (ок. дуууже умовно дерев'яна) Успенська церква датується XVII ст. (1672 рік, та це бомба!), але побачити цю архаїку неозброєним оком і помацати неозброєними пилкою чи ще якимись інструментами для знищення сучасних будматеріалів руками - неможливо. Кожні сім років кожна клітинка людського тіла змінюється повністю. Той, кого ви не бачили сім років, вже абсолютно з інших атомів зроблений. Нагірянська церква теж пройшла повну зміну на атомарному рівні. Ті, хто ходили повз неї ще 30 років тому, церкву б не впізнали: зараз це виставка досягнень будівельних технік крізь призму селянського розуміння краси. Бляха, "шуба", вагонка, тротуарна плитка, пластикові квіти, дешеві гіпсові статуї і цвинтарні пам'ятники, підлаштовані під хресну дорогу. В покері це б називалось "роял флеш". Не вистачає хіба ондуліну, але варто зачекати, може, знайдуть, куди подіти і його.
Скромний колись храм було перевезено з Карпат в страшний для Поділля 1672 рік. Іконостас, кажуть, теж походить ще з тих часів (!).
Перша перебудова мала місце ще в 1782 р. В ХІХ ст. з'явилося дві прибудови, цілісна, нехай і скромна гармонія була вже порушена. Храм почав перетворюватися на покруча - так розростаються в різні боки приватні будинки у містах. Тісно, хочеться відхопити під себе ще кілька квадратних метрів, і ще, і ще.
Після ремонту 1989 р. будь-який натяк на старовину покинув ці стіни. Низ обмуровано, до первісного об'єму добудовано якусь сільську веранду, храм видовжився ледь не вдвічі, одягнув броню з сайдингу, на фасаді навколо головного входу з'явилися потворні розписи, верхи в блясі. Заключним акордом кошмару є пластикові квіти, понатикані навколо дверей святині. Тьху.
