Координати: 48°58′43″ пн. ш. 25°41′38″ сх. д.

Менш як 500 жителів.

Карта

Оце вміння бачити те, чого нема - воно не лише у хлопчака з "Шостого відчуття" Ш'ямалана, а й у кожного більш-менш досвіченого українського краєзнавця. Ти роздягаєш бідні наші церкви очима, ти, немов цибулю, відчищаєш їх в уяві від шарів бляхи, фальшбрусу та вагонки, ти навіть часом прицмокуєш і цокаєш язиком: а нічого, мовляв. Що нічого, де нічого, та це ж капарство, та як так можна було скалічити настільки виразний подільський храм?Навіть зараз за пропорціями видно: цікавий був, маніфестативний, моцний. Зараз... Зараз самі бачите.

Ну, коротше.

Введенську греко-католицьку церкву в Старій Ягільниці звели у 1794 р.

Храм діяв аж до 1963 р., коли радянські чиновники забрали церковні ключі. Народ збунтувався. Не допомогло.

Капітально відремонтували (думаю, процес скапарення було запущено саме тоді) до тисячоліття хрещення Русі у 1988 р. Наступного року 10 вересня освятили як храм московського патріархату (альтернативи за совка не було). За два роки парафія перейшла до УГКЦ.

Дзвіниця первісно мала б бути дерев'яною, а є дуже страшною і мурованою.

На церковному дворі заслуговує на увагу хрест з написом "Памятка канадинців. 1909". Так відкарбувалася у сільській історії та хвиля заокеанської еміграції.

Біля церковного двору стоїть ще один кам'яний хрест. Його навіщось зусібіч обмурували чимось на кшталт дашка-альтанки. Входу не лишили. Виглядає більш ніж дивно.

Ну і нарешті, головне моє враження від Старої Ягільниці. На під'їздах до села нас зустріла стіна вогню. Палало праворуч, живий вогонь повз полем ліворуч, повітря було чорне від диму. Набрала пожежників. У Чорткові записали мої дані і номер телефону. Але на поле так ніхто і не приїхав. Шокована. Просто жахливо шокована. Країна сама котить себе в пітьму і морок. І що робити в такій ситуації, я правда не знаю.