Координати: 49°00′18″ пн. ш.25°34′48″ сх. д.
Карта
Близько 1 тис. жителів.
До траси з Чорткова на Бучач - нещасних кілька кілометрів, далі по курсу Палашівка і Базар, але це все іррелевантне. Дорога в Полівці - кошмарна, капарна і жахлива. Такі дороги мати соромно. Кілька кілометрів вже краще пішки долати, бо автівки правда шкода.
UPD-2025: До Полівців вже веде ідеальна траса.
Центр села (бюст Франка біля школи, могила борцям за волю України під охороною кам'яних стрільця та вусатого чи то козака, чи то кобзаря) проминаємо, нас цікавить один з полівецьких храмів - його буде видно ще на під'їздах до села, але потім він зникне з поля зору, вигулькнувши вже за приземкуватою церквою св. Миколи (1882).
Знову UPD: роздивитися Миколаївську церкву мала змогу вже у квітні 2025 року. І там все ну дууууууууже по-багатому: старе багатоярусне панікадило валяється на купі непотребу за дзвіницею, обидві двері, що ведуть у храм - з досить майстерно виготовленими барельєфами із зображеннями квітів, святих та бога-отця, чеканна (карбованна) брама - із картинками якогось українського храму з грушовидними куполами. Гроші у церкву громада вбухує страшні - як шкода, що не в розвиток села. Скульптури апостолів Петра і Павла на фасаді церкви - зразок наївного народного мистецтва. У них велетенські пласкі ступні і виразні ніздрі, вони дещо непропорційні - але я люблю такий народний наїв.
Найстаріший з полівських храмів я бачила ще у 2009 році: дерев'яна церква у Помірцях (та сама, до якої селяни притягнули "чудотворну" бляху) колись - до 1882 р., швидше за все - стояла у Полівцях, а потім була продана у Помірці. нагадаю: це була часта практика.
Існуюча мурована церква була перероблена у міжвоєнний час з панської усипальні родини Орловських. Село хотіло звести більший храм, та завадила Друга світова війна.
15 грудня 2018 р. парафія в Полівцях перейшла до ПЦУ.
