Біля сотні жителів

Координати: 49°01′15″ пн. ш.25°56′03″ сх. д.

Карта

Диявол ховається в деталях, детальках, маленьких нюансиках - і, як йому і належить за своєю природою, диявольськи регоче, коли наївняки клюють на закинуті гачки. Гачки зроблені з детальок, з чого ж ще. Дві індустрії аж кишать цими гачками: косметологія і туризм. Наскільки збудеться обіцяне тут залежить виключно від ваших суб'єктивних вражень. Наскільки ви хочете піддатися магії місця, наскільки ви себе переконаєте у істинності рекламних слоганів, настільки все і спрацює.

Якщо в селі є гора, та хай би навіть і пагорб, село вже може називати себе "Подільською (Волинською, Бесарабською, Слобожанською - потрібне підкреслити) Швейцарією". Є в населеному пункті крім ріки ще й кілька каналів - все, тут у нас маленька Венеція. Дерев'яна церква (як правило, під бляхою, як і тисячі інших) - фраза "без жодного цвяха" прозвучить з таким акцентом на унікальність, що навіть не захочеться потім пояснювати, що вони ВСІ такі, без цвяхів, всі. Споруді понад 100 років - все, прийшов час оголошувати її незрівнянним шедевром архітектури, навіть якщо перед нами найскромніших форм сарайчик. Але це все так, іграшки. Справжні боги туризму сільського зеленого на швейцарії і венеції не розмінюються і відразу б'ють козирними: "єдиний у світі". Ну, ок, часом ще можна "єдиний в країні". Це як із Старунею: боги туризму колись проголосили болотце, що час від часу плюскає грязюкою, єдиним вулканом України - і в скромне прикарпатське село їздили як на прощу ледь не всі телеканали України. Вулкан же. Те, що таке добро насправді було і в Криму, й навіть на Буковині, перевіряти ніхто не буде. Глядачам так нецікаво, увага їхня розпорошиться. Треба, щоб залишився тільки один, як у "Горці". Чи там вежа у Середньому: хтось вже підраховував, скільки ж золота там сховали люди Жака де Моле, як тільки його спалили у березні 1314 року, а його орден розігнали. Те, що жодних підтверджень цим красивим гіпотезам не існує, мало кого цікавить. Тамплієри же! Круто! В нас!

Така довга приказка була потрібна, щоб опукліше підкреслити принади Швайківців. Бо хтось (пан Яромир Чорпіта?) колись десь чомусь виклав на стіл свої козирі: в Швайківцях стоїть єдиний в Європі пам'ятник військовому пожежнику. Чуєте, так? Єдиний! 

Чому святий Флоріан, покровитель пожежників, у Швайківцях вважається таким унікальним, я не знаю. В селі бачила лише дуже стареньких бабусь, їх не розпитаєш, а жилистий чолов'яга біля церкви на мої питання про Флоріана коротко рубанув: "Ми не місцеві". Нічого унікального у придорожній фіґурі немає: на Тернопільщині таких збереглося ще досить багато. Та й сама звичка ставити зображення Флоріана на пожежних депо (у Львові, Луцьку чи Чернівцях. У Львові, до речі, є мінімум П"ЯТЬ  Флоріанів) чи на місцях пожеж (тільки на Тернопільщині подібні фігури є в Микулинцях, Мухавці, Загір'ї, Коцюбинчиках) є поширеною і аж ніяк не тягне на унікальність. В Шаргороді он цілий фонтан з Флоріаном біля костелу забабахали. В Європі він теж дуже популярний. 

Там була якась місцева легенда - про те, як під час учти якихось драгунів запалав панський двір. Один з кавалеристів кинувся на кошнюшні - і врятував коней ціною власного життя. От і привід поставити Флоріана. 

До легенди є питання: ніякого панського двору тут джерела не пригадують собі. Пригадують дідичів Лянцкоронських, могутній рід, але чи мали вони тут палац - невідомо. Ну, припустімо, це просто були конюшні. Чи навіть сільська стайня. Це вже не так і важливо. 

Коли це сталося? А хто його знає. Візуально - фіґура старіша за переважну більшість придорожніх святих Тернопільщини. Я би дуже обережно датувала її навіть кінцем XVIII - початком ХІХ ст. Напис на постаменті ("Renovatum 1864", "Відновлено у 1864 р.") трохи на це натякає. З вже неіснуючого, але все ще улюбленого сайту "Тіні Гардаріки" пам'ятаю, що кілька років швайковецький Флоріан стояв без голови - але зараз з головою, і голова виглядає на рідну. Навряд чи серед 100 жителів села є скульптори, версію про "взяли голову від старого надгробка на цвинтарі" теж відкинемо - в дядьки на голові давньоримський шолом, звідки б на кладовищах були фігури римлян. Так що рідна голова. 

Щоб побачити пожежника, потрібно проїхати все село - вже за церквою і ставом на маленькому пагорбі стоятиме скульптура, там вже не проминути. В селі є ще кілька придорожних хрестів  і фіґур (по одній проходить кордон з Гадинківцями), але Флоріан і масштабніший, і цікавіший. 

Хоч які були мотиви у тих, хто прикрашав цю скульптуру титулами єдиної та унікальної, Швайківці дуже далекі від загальних уявлень людей про туристичні центри. Хоча статуя все одно цікава і варта уваги. 

Про місцеву дерев'яну Хрестовоздвиженську церкву (1734) нічого приємного я сказати не можу: заремонтували, замучили. Перед храмом - бюст місцевого уродженця Володимира Байрака, монаха-василіанина.