(Несамовитий багато розказував про ті болота - і скільки в них ще лежить українських кісток. і які жахливі звуки видають вони інколи вечорами). Для прикриття відходу основних частин було залишено кілька невеликих загонів. Очевидець бою француз П'єр Шевальє так описував завершення цієї битви: "В одному місці серед болота скупчилося триста козаків і хоробро боронилися проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусіль. Повністю оточені, вони загинули. Залишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього війська польського."
Зараз і не відразу скажеш, що історико-архітектурний музей "Поле Берестечківської битви" знаходиться на острові, що називається Журавлиха. Навколо рівнина, поля та лісок вдалині. За легендою, назва озера виникла з поєднання слів "жура" і "лихо", бо після битви це місце було у буквальному розумінні вкрите кістьми загиблих. Черепи, кістки, зброю козаків і поляків селяни виорювали плугами і через 100, і через 200 років після битви. За останні 20 років знайдено близько сотні людських кістяків, чимало зразків тогочасної зброї та особистих речей. Розкопки довели, що у битві під Берестечком брали участь ще й донські козаки та московські стрільці. Скоріше за все, на боці Богдана Хмельницького.
Різні джерела подають свою кількість військ, що брали участь у битві. Найбільш вірогідні цифри - близько 150 000 поляків проти 100 000 козаків. На боці Хмельницького було ще близько 30 000 татар Іслам-Гірея. Дотепер невідомо, чи була змова татарів з полякам. Ще версія татарської зради - байрам, під час якого мусульманам заборонено воювати. Хмельницький, дізнавшись про зраду, кинувся навздогін за татарами. Замість переконати їх і повернути назад, сам потрапив у полон. І хоча бій тривав після цього ще добрих десять днів, долю вже було вирішено.
На території музею стоїть дерев'яна Михайлівська церква з с.Острів (перенесена у 1914р.), збудована ще до битви. Є легенда, що саме тут напередодні січі молився за перемогу гетьман. Перед іконостасом - сходи під землю. Підземний хід веде до саркофагу із рештками козаків. Тут створено велетенську гробівницю, вщерть заповнену людськими кістками. Через прозорі віконця видно прострілені та порубані черепи, зламані кості. Моторошно. Зараз неможливо з'ясувати, де останки польських гусарів, а де запорожців. Смерть зрівняла усіх. Раніше ці рештки валялися на острові просто під ногами, сюди ж приносили їх мешканці навколишніх сіл. Є переказ про бездомну набожну жінку Тетяну, яка сто років тому жила у цих краях, просила милостиню та блукала навколишніми полями, збираючи козацькі кістки. У саркофазі - мізерна частина жертв, більшість кісток навіки похована болотами.

Окраса музею - Георгіївська церква, про неї нижче. Ініціатором її створення був Почаївський архимандрит Віталій Максименко. Микола II пожертвував на будівництво 25 000 крб. Аналогів церкві у світі немає, бо в одних стінах є аж три храми: Георгіївська - основна, Бориса і Гліба - так звана балконна церква (займає другий поверх) та Параскеви П'ятниці - підземна. Шедевр Їжакевича "Голгофа" прикрашає фронтон Георгіївської церкви.
Щороку у 9 п'ятницю після пасхи тут відзначають День пам'яті козаків. 1991р., в день 340-ї річниці битви, у Пляшеву приїхало 500000 чоловік. Туристи тоді буквально осушили всі місцеві колодязі.
В 2 км від комплексу - оточений болотами острів Гайок. Докладніше шлях не опишу, бо всю дорогу слухала оповіді своїх гідів і мало дивилася на орієнтири. У Гайку знайшли смерть легендарні 300 козаків, що стали прикладом небувалої мужності. В один із останніх днів битви тут зайняли оборону ці запорожці. Цілий день не могли їх здолати кілька тисяч поляків. Навіть гармати виявились безсилими. Поки тривав бій, поляки не могли підступитися до переправи, і тисячі козаків та селян змогли спокійно відступити. Штурмувати Гайок прибув король Ян Казимир. А ввечері загони німецьких найманців захопили острів. Зараз тут, за хрестоподібною огорожею - кілька старих хрестів. А поруч - Козакова яма. За легендою, сюди втік останній із трьохсот запорожців. Випливши на середину озера човном, козак і далі відстрілювався від ворогів. Зачарований його героїзмом, Ян Казимир запропонував козакові здатись у полон, пообіцявши залишити того в живих. Козак відмовився й загинув непереможеним. Кажуть, що у тілі невідомого героя знайшли 14 куль. Зараз Яма заростає очеретом, та його щороку зрізають. Це місце чомусь полюбляють скарбошукачі: начебто сюди кинули козаки свій скарб (люльку і порох?). Дирекція музею в 1990-х роках навіть викликала водолазів, та нічого у Ямі не знайшли.
"Поле Берестечківської битви" в 30-ті рр. ХХ ст. був фактично забороненим місцем, за відвідини якого можна було потрапити до в'язниці. За совєтів тут бів піонерський табір, свиноферма, і навіть загін хворої на ящур худоби. Лише у 1966 році територію було оголошено заповідником і передано музею.

Якщо пильно приглянутись до обрисів Георгіївської церкви в плані, стає зрозуміло, що вона разом з папертю-солеєю утворює характерний план дев'ятидільної хрещатої церкви. Як відомо, дев'ятидільна церква складається з рівнораменного хреста, вписаного в квадрат. Збіг особливо добре помітний, коли порівнювати цей обрис із планами кількох відомих дев'ятидільних українських церков ХУІІ-ХУІІІ сторіч: Троїцької церкви Густинського монастиря (1672-1676), Спасопреображенської церкви в селі Великих Сорочинцях (1732), Миколаївського собору в Ніжині (1658) та інших. Та передусім слід виокремити дерев'яний дев'ятидільний, дев'ятиверхий Троїцький собор у Новомосковську (колишній запорозькій Новоселиці, або Самарчику), що його спорудив у 1772-1781 роках народний майстер Яким Погребняк. Не тільки форми, а й загальні розміри планів цих споруд (у межах 24-28м) дуже близькі до розмірів Георгіївської церкви.
З цього порівняння випливає, що оригінальну обсягово-просторову композицію храму в Пляшевій було утворено завдяки архітектурному перекрою уявної дев'ятидільної дев'ятиверхої церкви. Він відтяв три західні камери, які було опущено під ґрунт (саме вони утворили склеп і підземну церкву Параскеви-П'ятниці, чий абрис на грунті повторює солея). На поверхні залишилися дві третини церкви. За це промовляє той факт, що наземна церква має шість верхів - випадок унікальний. Головне чоло становить, по суті, площину архітектурного перекрою. Зовнішня аркзнаком внутрішніх підпружних арок. Надвірний іконостас відкриває немовби вигляд на розкритий внутрішній простір апсид.
Отже, один із складників технології архітектурного проекту - перекрій став засобом художньої виразності. Церква як архітектурна споруда нічого не втратила, а, навпаки, набула таємничого й воднораз ясного характеру. Поверхи її позначають історичні й культурні символи. Підземна церква з похованнями святих мучеників - традиція, що сягає першохристиянських монастирів і навіть ще раніших, дохристиянських гробниць, що відображають уявлення багатьох старожитніх народів про сакральний простір, поділений на три частини, які відповідають трьом сферам космосу - підземній, земній і небесній. Ці частини поєднувалися „космічною віссю", вертикаль її подекуди втілювано в центральному стовпі в поховальній камері (наприклад етруська гробниця в казале Маріттімо поблизу Вольтерри першої половини VI ст. до н.е.). За той самий сакральний стовп, „світову вісь", або „світове дерево" можна вважати наявну в підземній камері-похованні цегляну порожнисту колону, заповнену кістками загиблих. Звичай ховати тлінні останки в нішах стін поховання так само тягнеться з сивої давнини.

Меморіальний ансамбль „Козацьких могил" створений теж у вигляді уфортифікованого двору, з мурами та штучними ровами. Центральна споруда його - Георгіївська церква. Саме таке вирішення нагадує символічно бойовий козацький табір. Хоча трохи театралізовані форми мурів і веж, відомі нам з перспективного малюнка, надрукованого „Почаевском листке", далекі як від одного, так і від другого прототипу.
Саме Георгіївська церква справляє зовсім інше враження, якщо оглянути її з різних боків. Коли поволі обходити споруду від головного західного чола, то помічаєш: усе підпорядковано ідеї суворої урочистості. Велика арка, яка відкривається на площині фасаду-перекрою, є не тільки гострим архітектурним прийомом, а й символічним уособленням тріумфальної брами. Тимпан арки містить у собі іконостас, виготовлений з червоного й чорного граніту з георгіївськими хрестами й чудовими іконами пензля Івана Їжакевича. Усю площину над іконостасом заповнює композиція „Голгофа" цього маляра. Така значна площа малювань на фасаді вражає. І цей прийом має подвійний сенс. Розмальований грандіозний тимпан, що контрастує з чистою поверхнею арки - це зображення вкритого фресками внутрішнього простору церкви, а з другого боку - продовження давньої традиції. Надвірні малювання прикрашали фасади величних пам'яток минулого, наприклад, Успенського собору Московського кремля або Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, де розмальовано всю західну стіну церкви.
Включення монументального малярства в композицію фасадів притаманне й модерну. Мозаїки довкола порталів є в Почаївському Троїцькому соборі О.Щусєва. Арку-браму, немов дві вежі, фланкують бічні обсяги північного й південного рамен хреста. За аркою струнко здіймаються чотири верхи, над якими панує високий центральний.
При дальшому русі навколо споруди відкривається стрімка вертикаль північного (або південного) фасаду, якою обривається відтята й занурена під грунт третина церкви. Ще кілька кроків - і зовнішній вигляд церкви наближається до образу храму в Низкиничах. Хоч обсяги Георгіївської церкви вищі (наземна частина її двоярусна), але загальні пропорції ті самі. Спорідненість композиції, яку в обох випадках творять три нижні верхи й трохи більший центральний, підкреслює стриманий декор, що хоч в основних рисах є бароковим, а проте своєю, притаманною модерну, графічністю більш подібний до декору церкви в Низкиничах, ніж до соковитих форм справжнього бароко.