...Цей пагорб над Случем з руїнами старовинної фортеці давно бентежив мою уяву. Вперше його побачив із Сокіл-гори: здавалося, що над річкою стоїть велетенський стіг сіна, обсипаний зверху камінням. Це була Замкова гора, на якій виднілися залишки мурів. Зліва з-поза яскравої зелені садів виглядала білостінна школа та інші будинки Губкова; справа, з лівого берега річки, виповзали нагору густі ліси.
Вдруге довелося зустрітися з Губківським пагорбом на малюнку польського письменника і дослідника Полісся Ю. Крашевського. Автор, очевидно, малював його з натури десь у 30-х чи 40-х роках XIX століття. Тоді залишки замку виглядали краще, та півтора століття з вітрами, дощами і сонцем доконали його остаточно.
Розглядаючи малюнок, я зрозумів і фортифікаційний, і естетично-архітектурний задум місцевих будівничих, які споруджували це кам'яне гніздо для українського феодала Семашка. Високі башти і мури ніби виростали з пагорба, були його продовженням, і замок здіймався угору як його природна вершина.
Втретє бачив Замкову гору з лівого берега ріки, коли шукав у лісі азалію понтійську. Вчетверте — не пошкодував часу, переправився у човні тутешнього рибалки на правий берег річки. Піднімався по крутому скелястому узгір'ї, по ледь помітних стежечках. І ось вони, уламки древніх мурів і башти з бійницями. Торкаюсь руками гранітних брил і червонястої цегли, дбайливо укладених у мури десь близько півтисячоліття тому... Обдивляюсь навколо. З-поміж руїн видно внизу звивисту стрічку Случа, мальовничі краєвиди «Надслучанської Швейцарії»...
Відносна висота Замкової гори над літнім рівнем ріки, за приблизними підрахунками, понад 32 метри, абсолютна — близько 200 метрів. На ній розташоване давньоруське чотирикутне городище — одна з багатьох древлянських твердинь. У другій половині XIX століття один з мандрівників, описуючи руїни замку, зазначав, що було ще видно де-не-де навіть розташування кімнат, особливо добре збереглася східна башта з двома ярусами. Уламок її видно і нині.
З історичних джерел відомо, що в 1504 році замок і містечко Губків зруйнували татари. Мабуть, з цією подією пов'язана легенда про урочище Татарський Груд біля Губкова. Розбите татарське військо поверталося в Крим. Один із загонів заблукав серед непрохідних боліт та лісів і не міг звідти вибратися. А поблизу жив мисливець, і в нього була жінка-чарівниця. Вона показала татарам стежку на схід, до містечка. А зрада не прощається. Через якийсь час чарівниця пішла збирати ягоди на болото, сгупила у безодню і втопилась. Болото відтоді називається Бабине гало, а місцина, де заблукані татари стояли табором, — Татарським Грудом.
Ця легенда була написана у другій половині XIXст.
...Спускаюся з гори і біля її підніжжя зустрічаю літнього чоловіка, який пасе тут корову. Почали з ним розмовляти про те що колись діялось на Замковій горі. І він починає: «Відступали лісом татари, заблукали, а там жила, кажуть, жінка-чарівниця... А ще був козак Улас, котрий хотів помститися за батька, вбитого паном Семашком. У того Семашка у підвалах золото лежало, люди шукали його, тому побили стіни кирками і ломами, сам бачив, бо з дідом туди спускався. На подвір'ї замку ви, мабуть, помітили невеличку зарослу яму — там була глибоченна криниця, а від неї, кажуть, вів підземний хід аж до Княж-гори...»
Скільки-то води спливло від того часу, а легенди залишились... У 1708 році замок зруйнували шведи. Відтоді у ньому ніхто не жив. Населення Губкова, яке залишилося живим після нападу шведів та епідемії чуми, заснувало нове селище — Людвипіль, нинішнє Соснове. Тепер в «Надслучанську Швейцарію» приїжджає багато туристів, шанувальників природи. Кожному хочеться ще і ще раз зійти на Замкову гору. Бо тут, на вершині пагорба, поміж старих руїн особливо виразно чуєш, як над землею гуде вітер часу.

І ще одна величезна цитата:
В "Историко-статистическом описании церквей и приходов Волынськой епархии" Теодоровича знаходяться відомості про Губківський замок. "Село Губків під назвою містечка Хубкова Луцького повіту, як володіння каштеляна Брацлавського, старости Луцького, Володимирського підкоморія Олександра Семашка" згадується в актах від 7 березня 1596 року та в акті від 10 січня 1596 року. Першим відомим Сімашком, який володів Губківським замком, був Богдан Михайлович, Ковельський староста, що помер у 1545 році. Його син Олександр Сімашко був знаним на Волині феодалом. Він відзначився своєю відвагою в битві 1537 року під Дубном. Олександр Сімашко один з перших на Волині, за сприяння єзуїта Гербста, перейшов у католицьку віру. З того часу серед населення Волині про нього пішла недобра слава католика-фанатика, ворога православної віри і свого народу. Олександр Цинкаловський подає відомості, що його син помер у 1618р. і похований в Луцьку в єзуїтському костелі.
Замок у Губкові за композицією і пропорціями вважався одним з найдосконаліших у Волинській школі оборонних комплексів. Споруда була подібна до трапеції в плані, мала чотири кутових вежі з бійницями, в’їзну браму і підйомний міст. У дворі знаходилися житлові і господарські будівлі. На подвір’ї замку залишився глибокий колодязь, змурований з каміння. Під замком були льохи, в’язниця. Збереглася легенда, що Губківський замок був з’єднаний підземним ходом з Марининським православним чоловічим монастирем.
В історичному музеї місцевої школи зберігаються рештки вогнепальної і холодної зброї XV-XVII століть. Часто трапляються на території села глиняні люльки.
Олександр Цинкаловський подає 2 легенди про Губківський замок. Перша говорить про хлопця, який впав до глибокої пивниці і знайшов там багато грошей, і про скупого селянина, який, зачувши про це, кинув свого сина також до льоху, але той пропав під замком без сліду. Друга легенда оповідає про взяття містечка і замку татарами в 1504 році. "Побиті під містечком Клецьком на Поліссі, Криловом і Новогрудком, розпорошені татари верталися поліським бездоріжжям до Криму. В урочищі "Татарський груд" (острівок серед непрохідних боліт під Губковом) татари заклали табір, підживлюючись кінським м’ясом. Тоді жінка Сергія, що проживала на околиці лісу, відома як чарівниця, показала їм дорогу до Губкова, кажучи: "У велику п’ятницю почуєте, як дзвонять у церкві і йдіть у тому напрямку і на схід керуйтесь, там знайдете місто, замок і церкви. Татари знайшли містечко і зруйнували його, але не змогли здобути церкви, що стояла на високій горі".
Губків згадується в актах від 1596 року у свідченнях возного, що замок був взятий сотнею з війська Северина Наливайка Григорія Лободи, який оволодів неприступною твердинею. В XVII столітті в Губківському замку був свій бургомістр і лавники (члени міської управи).
В 1704 році, проходячи через Губків, російські війська Петра І зовсім сплюндрували містечко, "не залишивши ані однієї крамнички, ані винниці". 1708 шведи остаточно зруйнували Губківський замок, після чого він не відбудовувався. В 1713 році містечко перестало існувати і від того часу більше не підносилося. Губківський замок і 16 сіл перейшли від Семашків до родини Центерів. У 1755 році ці володіння купив за 277 тисяч польських злотих Фелікс Бічинський. У кінці XIX століття в Губкові було 49 димів, 413 жителів, дерев'яна церква, побудована в 1708 році на місці старої.