По сусідству з Луцькою брамою розташована ще одна архітектурна пам'ятка Дубна — комплекс будівель бернардинського монастиря, який складається сьогодні з двох будинків, що дійшли до нашого часу: суворого монастирського костьолу й складного в плані корпуса чернечих келій. Своєму існуванню кляштор зобов'язаний князю Янушу Острозькому, котрий, прийнявши католицтво, насаждав латинську віру в краї й не шкодував засобів на будівництво нових монастирів й костьолів.

Місце для монастиря, будівництво якого почалося у 1620 р., було вибране не без врахування оборонних споруд міста. Монастирські стіни могли взяти на себе у випадку нападу захист північної ділянки перешийка. А висока дзвіниця, ще й сьогодні добре помітна на великій відстані від міста, служила прекрасним місцем для несення дозорів. Сам костел — досить звична шестистопна ранньобарочна базиліка з трьома різновисокими нефами: більш низькими боковими й високим центральним з вікнами. З заходу просторий наритекс, зі сходу — сильно витянутий у плані об'єм п'ятигранної апсиди, рівної по висоті боковим нефах. У місці примикання апсиди до основного об'єму костелу з північної сторони впритул пристроєна висока, квадратна в плані вежа-дзвіниця.

 "Завдяки виразній барочній главі з активними тугими обведеннями й невеликими люкарнами вона оживляє суховаті маси костелу, являючись вдалим художнім акцентом" - так писав про купол дзвіниці краєзнавець Д.Малаков в книзі "Дорогами південної Ровенщини". Зараз вже так не напишеш: купол замінили на банальну баню...

У 1854 р. царський уряд конфіскував костел, зробив тут для православний собор через відмову князя Любомирського побудувати нову церкву замість старої Миколаївської (святиня не збереглася). У наступному році собор, переіменований у Миколаївський, було освячено. Коли ж навесні 1875 р. почалися роботи по перебудові монастиря, серйозній переробці піддали покриття самого храму й дзвіниці. На даху церкви з'явилися п'ять дерев"янних глав, шоста була поміщена над притвором, а барочне завершення дзвіниці замінене чотирьохскатним пірамидальним наметом. Початковий вигляд почасти був повернен костелу в 1930-ті рр., однак уже без тієї витонченої барочної деталіровки, що, прикрашаючи храм, робила його образ більш живописним й м'яким.
Двоповерхові чернечі келії, на схід від костелу, збереглися набагато гірше, втративши майже цілком свою зовнішню й внутрішню своєрідність. Подекуди, щоправда, ще можна побачити древні хрестові своди.

До початку будівництва тут не було в'їзду в місто, однак північний край місьоїтериторії вимагав зміцнення від можливого нападу. Таким зміцненням став кармелітський монастир. Створювався комплекс протягом тривалого часу. Спочатку на кошти Настасьї Чарнецької збудували костел (1630), а корпус келій прибудували до костелу у 1686 р., на пожертвування місцевої княжни Теофілії Любомирської.

Перебудови в XIX і XX ст. сильно змінили вигляд монастирського костелу. Зникли розкішний барочний фронтон і майже вся архітектурне деталювання на південному фасаді, були закладені деякі вікна, замінене покриття. І тільки план чотиристовпної будівлі з трьома короткими нефами і прямокутною апсидою чітко характеризує її первісне призначення. Краще дійшли до нас двоповерхові чернечі келії зі сходу, що творять з південним фасадом костелу єдиний фронт. По ньому на усю висоту будинок закрито дуже вдалою аркадою. Вісь головного входу в келії підкреслена двократним збільшенням прольоту серединної арки, сам вхід прикрашено ліпним порталом. Напроти келій - цегляні ворота.
Ще одна стара міська споруда - синагога (див. фото). Ця масивна будівля датується XVI ст. Та її теперішній вигляд - результат багатьох перебудов та ремонтів, в тому числі і тих, що мали місце після першої світової війни, коли споруда залишилася повністю без даху.

Ще одне літописне згадування Дубен відноситься до 1149 року, коли тут побував відомий князь Юрій Долгорукий. У 1240 році Дубен, як і всю Волинь, та й узагалі Русь, розорили і спалили орди Батия, після чого місто надовго знову перетворилося на зубожіле селище. Минули сто довгих років запустіння, занепаду, і от 1340 року Волинь опиняється під володарюванням Литви. 1386 рік відзначений в історії тим, що тоді польський король Ягайло і Великий литовський князь Вітовт подарували князю Федору Острозькому грамоту на місто Острог, в округ якого входив і Дубен. Нові господарі вирішили перетворити поселення на надійний опорний пункт в охороні своїх володінь, і 1492 року тут зводиться потужний замок.
Дубно швидко розвивається. У 1498 році йому дарується грамота, за якою селище одержує статус міста. У 1507 році польський король Сигізмунд I подарував жителям Дубна Магдебурзьке право, а його власнику князю Костянтину Острозькому дозвіл будувати укріплення для оборони від ворогів, проводити ярмарки і торги, збирати мито з заїжджих купців. Про масштаби Дубенських контрактових ярмарків говорить те, що на них з усіх кінців України і з тодішнього близького і дальнього зарубіжжя з’їжджалося до 30 тисяч чоловік.
На початку XVII століття після Люблінської унії Дубно стає одним із центрів поширення католицизму на здавна православній Волині. Місцеві православні церкви перетворюються на уніатські, будуються католицькі монастирі бернардинів і кармеліток. Польські магнати і шляхта сподівалися в такий спосіб ополячити українців. І це, звісно, спричинило опір, що супроводжувався хвилями антипольських повстань.

Ближчий до того, про що повідав Гоголь, епізод 1648 року, коли Дубно оточили загони Максима Кривоноса. Але, як і в повісті «Тарас Бульба», козацьке військо не змогло захопити фортецю. Не змогли взяти Дубно 1660 року також полки російського боярина Шереметьєва.
До початку XX століття Дубенський замок так ніхто жодного разу не здобув. І лише в Першу світову війну австро-угорські війська важкою артилерією частково зруйнували фортецю. Останній удар по замку завдала армія країни рад. Після відходу частини, що дислокувалася у ньому, замок являв собою справжні руїни.
Сьогодні Дубенський замок поступово відбудовується і реставрується. На його території діють музеї, виставки. Ця рідкісна за красою фортифікаційна споруда по праву може вважатися визначною пам’яткою не тільки Рівненщини, а й усієї України.
Що ж стосується Миколи Васильовича Гоголя, то він, як не дивно, у Дубно не бував. Проте бували в різні часи, народилися або жили тут Северин Наливайко, Іван Мазепа, Петро Перший, Станіслав Понятовський, Григорій Сковорода, Михайло Драгоманов, Володимир Короленко, Олександр Купрін, Михайло Кутузов, Микола Лисенко, Тарас Шевченко, Ярослав Гашек, Симон Петлюра, Леся Українка, Іван Франко, Патріарх Мстислав (Степан Скрипник) і багато інших.