Про погост, Дмитра Самозванця і соціанів

Карта

Координати: 50°35′55″ пн. ш. 26°40′31″ сх. д.

Гоща - поселення, нині районний центр в Рівненській області, розташований на березі р.Горині. "На березі" - сильно сказано, поселення лише підбирається до цих берегів, покраєнним меандрами річки.

Як стверджують деякі топонімісти, Гоща названа так через фонетичну трансформацію давньослов'янського слова „погост” – це не стільки цвинтар в сучасному розумінні слова, як заселене місце, поселення, яке існувало на цьому місці ще з епохи скіфів. Інші вчені вважають, що назва походить від давньослов'янського слова „гоща”, тобто стоянка племені, яке займалося розведенням худоби, стійбище.

Кірдеї, а потім Гойські володіли Гощею на протязі XIV – XVII століть. В цей період тут з'являється мурований замок, посилений земляними валами. Їх залишки можна побачити і сьогодні. А от замка вже нема.

На протязі більш як 50 років, аж до середини XVII ст., Гоща була одним з центрів протестантського руху соціанців, які збудували в містечку свою школу. В цій школі в 1603 р. здобував освіту Дмитро Самозванець.
Врятувавшись втечею від соловецького заслання в 1602 році, бо „обікрався”, Григорій Отрєп'єв вибрав притулком волинську землю.
Він оселився в Києво-Печерському монастирі, а потім жив в Нікольському і Дермані, був дияконом, та ще й на подив розпусним (за словами Карамзіна). Начебто вихвалявся майбутній цар свободою своїх міркувань та віротерпимістю. Потім він залишив духовний сан і вже як мирянин явився запорожцям, де вивчав військову справу.

Цей скромний архітектурний пам'ятник, оточений кільцем могутніх кленів і ясенів, знаходиться по вул. Шевченко, недалеко від історичного центру містечка. Від того центру тільки й залишилось, що невелика площа неправильної конфігурації з кількома старими лабазами та крамницями.

Далі - абзац лише для втаємничених в архітектурні тонкощі:

За своєю архітектурною характеристикою Михайлівська церква цікава вже тим, що являє собою один з ранніх прикладів використання в мурованому будівництві тридільної побудови об'єму безстовпного храму, найчастіше використовує мого в дерев'яному будівництві. З чотирьох сторін стіни церкви, складені з вапняку та цегли, завершуються трикутними щипцями. Лише східна, вівтарна стіна зберегла скромний декор у вигляді дещо виступаючих назовні пілястрів. Особлива риса церкви - мініатюрні волюти на капітелях пілястрів. Товщина стін в серединній частині церкви досягає 2,3 метрів! Відголоски готики можна прослідкувати в завершенні вікон вівтарної частини.

Всередині споруди все неначе стікається до центрального нефу, перекритому напівсферичним склепінням. Отже, церква мала верхнє освітлення, а тому, напевно, завершалася трьома верхами. Існуючий зараз восьмигранний дерев'яний барабан єдиного верху з широким куполом з'явився набагато пізніше, в 1888 році, в результаті реконструкції в псевдо-російському стилі. І за матеріалом, і за стилістикою він відчутно дизгармоніює з основним об'ємом.

Монастир був римо-католицьким до 1833 р. А потім Січневе повстання - і бай-бай, католицизм на українських теренах.  Зараз тут діє православний жіночий монастир.