Карта

Координати: 50°22′12″ пн. ш. 26°14′59″ сх. д. (G)

Треба всім нам знати,
Що не "з Дермані",
А лиш "з Дерманя"
Слід писати й казати!

На захід від Озерка десь на віддалі 5-ти кілометрів зорить старовинний, овіяний знаменними подіями, Дермань Другий, котрий зараз має 530 дворів, 1110 мешканців, середню школу, школу-інтернат, бібліотеку, будинок культури, лікарську амбулаторію, ветеринарну дільницю, поштове відділення,; аптеку, крамнищ сільраду, осередок КСП імені Богдана Хмельницького.

У Дерманю Другому є збудована в 1810 році на місці давньої церква Пресвятої Трійці, де зберігалися цінні стародруки, рукописи, копії метричних книг, започаткованих в 1807 році, опис церковної землі площею понад 56 десятин. На сільському кладовищі була з 1855 року церква Преподобного Онуфрія.
Дещо на північний захід розмістився суміжний Дермань Перший (до 1939 року Дермань Казенний), де тепер 526 садиб, 1100 жителів, початкова школа, будинок культури, бібліотека, медпункт, 5 крамниць, молокозливний пункт, сільрада, забудови КСП "Дермань", кілька давніх і нових дільниць.
Територія Дерманя Другого (Першого) була заселена вже у VIII-V столітті до нашої ери. Про це свідчать сліди осель з майстернею крем'яних знарядь доби ранньої бронзи, залишки давньоруського городища, старовинні могильники, знахідки уламків зброї, речей побуту, культури, ритуалів поховань.
Найдавніші вюті про Дермань сповіщає від 8 грудня 1322 р. грамота, в якій князь Любарт Гедимінович, даруючи Луцькій соборній церкві Іоана Богослова свої маєтності засвідчує: "ПакьІ же спаднейшего ради отправованя [Ще ж ради покращання відправи] хвальї Божое прьі церкви соборной даємо... Будорож, Пичеви, Точьшко (Точевики?) как се в себе широко й долго мает до ЧудовьІ могильї з лесами под Дубно на две мили й куДеманю".
За поборовим актом 1325 року, "имение Дермань" сплачувало від 26 димів, 2 городів, 3 вальних коліс. Крім того, щорічно здавало 40 "гарців" меду з лісових пасік, виконувало шарваркові роботи, вивозило казенні лісозруби.
У вересні 1497 року в замкові біля Топорищ на Житомирщині була укладена та репрезентована грамота, якою великий литовський князь Олександр засвідчив дар гетьманові Костянтину Острозькому маєтностей 2-ох дворів і 9 сіл, у числі яких називається і "Дермань".
З 1499 року виринає в записах і "Дерманский монастьфь", котрому тоді володар Острога подарував автографовану книгу "Поучения" . Цей монастир згадується у наступних роках: 1511 ("Дерманський монастир - один з найстаріших, широко відомих релігійних, освітніх, культурних осередків Волині. Споруджений на старовинному замчищі, мав вигляд фортеці з камінними стінами до 6 метрів висоти з проробленими стрільницями. Монастир і церкву збудували у XV столітті на кошти князя Василя Красного. З 1575 по 1576 рік маєтком монастиря управляв першодрукар Іван Федоров. Визначним архімандритом був Ісаак Борисевич, а з 1627 року - видатний філософ-полеміст (Далі шмат тексту загубився. Загадка) (монастьфе к Дерманю"), 1571 ("в монастьіре Дерманском"), 1579 ("владение Дерманского монастьіря"), 1601 ("на Дерманском монастьфе"); 1670 ("под монастьфем Дерманя").
У 1583 році "Дермань" сплачував від 23 димів, 2 городень, 5 підсудків (судових чиновників), 3 комор. Крім того, "монастьфские крестьяне" повинні були з'являтися на заорки, зажинки, закоси, обжинки, толоки, відбувати шарварки, лагодити монастирські стіни, вивозити на продаж хліб своїми підводами.
Акт 1590 року обвинувачує "дерманских подданньїх" за невиконані монастирські роботи, за втечу "с Дерманя" селян до інших населених пунктів, звідки їх зобов'язано повернути.
За "люстрацією" 1604 року, "Дермань" поділявся на дворища (19,56 десятин), якими користувалися стрільці, гайдуки, підсусідки, і піддворища, відведені для городників, комірників. Тоді діяло громадське самоврядування, громадський суд.
На картах, поземельних планах ХУІ-ХУШ століть село документували назвою "Дермань". І лише зрідка латинським записом - "Дерман" ("Вегтап"), "Дерманє" ("Вегтапіе").
Акти 1629-1644 років нотують зростаючі заворушення "дерманских крестьян", а в час Визвольної війни 1648-1654 років - формування "в Дерманю" повстанських загонів. Але тодішня воєнна розруха, епідемії; голод спричинили майже цілковитий упадок Дерманя. Так, у 1653 році на всіх монастирських маєтках було лише 47 дворів. Та на початку XVIII століття Дермань неухильно починає відроджуватися, значно розширює культивовані землі, лісорозробки. За даними 1889 року, "с(ело) Дермань при пруде й ключах волости Мизочской" мало 330 дворів, 2575 мешканців (54 римокатоликів), чоловічий Преображенський монастир, однокласне народне училище, кредитне товариство, 3 крамниці, млин, смолокурню, деревообробну майстерню.
До 1939 року Дермань був одним селом, хоч насправді його ділили на Дермань панський і казенний. У 1946 році Дермань Перший волею чиновників приймає назву Устенське Перше, а Дермань Другий - Устенське Друге. З 1991 року Устенське, що від імені витікаючої тут річки Усті, уступає місце давній історичній назві Дермань і ділиться на: Дермань Перший і Дермань Другий.
Мелентій Смотрицький - син ректора Острізької школи-академії. З кінця XVII століття монастир приймає грекокатолицький обряд. У 1914 році з надіквянського Дубного у Дерманський монастир перевезено цінний архів князів Острозьких та Любомирських. Приміщення Дерманського монастиря збережене до наших днів. У ньому тепер знову осіли монахи.
Назва Дермань загадкова. У ній є рідкісне кінцеве "ань", притаманне тим, що переважно символізують географічну специфіку місцевості, зрідка втілюють наймення осіб. Віднявши "ань", матимемо "Дерм", котре можна зблизити зі словом дерма (дермо) "зарослі непрохідні чагарники"; дермаза "гущавина, хащі", "цілина, облугове поле". Сюди підходить поліське, білоруське дерман ("дзерман") "заросле травою поле", "багатолітній обліг", "зарослі дикої рути". Слід згадати й наше дермо "груба тканина"; задьора "задирака"; задьорний "задирливий". Усе це від первісного дерти, роздирати.
Назву Дермань теж допустимо осмислити у зв'язку з особовими найменнями типу Дермо ("Йван Дермо Ярцев сьін, новгородский иконописец", 1509 рік); Дермель ("Йван Арбуз Дермель", 1425 рік); Дермек ("пан Єжи Дермек", 1703 рік); Дерманов ("мустафа Дерманов, сьш ДарьІ", 1747 рік); Дерманик ("брати Веселик і Дерманик", 1887 рік). Історія цих та інших особових формувань могла бути різною. Так, Дермо з ймовірного російського дермо "непотріб", "негідник"; Дерманов із турецького дерман "тілесна сила", "енергія", "лікування"; Дерманик із дерманити "дармувати", "кепкувати".
Таким чином, Дермань міг втілити поняття "оселя в урочищі Дерма (Дермо), що у зв'язку з однозвучним словом" або "населений пункт, до якого мав суттєве відношення чоловік з найменням зразка Дермо, Дерман", приймаючи з "ань" значення "Дерманів". Але ці особові назви є ще загадковими.
За документованою оповіддю, Дермань у минулому називали Райгородком, бо, мовляв, жили у ньому, як у "райському" місці Коли Райгородок дотла знищили ординці врятовані поселяни знайшли собі нову "дерму" (цілину), назвавши від цього слова новостворену оселю Дерманем, згадуючи ще довго колишній Райгородок, де спорудили пам'ятний знак.
За переказами, Дермань спочатку іменували Дрімань, бо ніби на цьому місці у час миттєвої "дрімоти" острізький князь ледь не став жертвою хижого звіра. Розповідають інше: тут, де село, люди, готуючи місце для посівів, казали - "Дери й май!", тобто очищай землю від хащів і матимеш добро. Звідси, мовляв, початкове "Дермай", потім "Дерман". А ще кажуть: тут, де село Демань, загинув і похований турецький воєвода Дерман.
У Дерманю Другому є під охороною держави обширна висота Городище або Замчище, де була захищена валами, частоколами, глибинними ровами, ярами староруська оселя. Дещо на віддалі є висота (колишнє городище) Знесення (Гора), на якій розміщені забудови монастиря. Коло неї пролягає видолинок Мних (Мніх), втіливший поняття "монах". В іншому місці привертає увагу крута висота Ринка, де ніби стояла перенесена на кладовище церква, в якій молився Богдан Хмельницький. На сході села за мостом примістилась неподалік річки Батиєва криниця, де немов би хан Батий брав для себе і свого коня "цілющу" воду. В іншому місці є Турецька долина. Тут у бою загинуло багато татар. Міжвисотну долину окраїни села іменують Скит, бо тут у "скиті" (безлюдній місцевості) жили ченці-самітники. Іде в забуття пагорб Холм (Хом), що мав форму "шолома". На ньому "чатували" дозорці острізького замку, сповіщаючи ворожі нашестя.
А ось ще кілька наймень Дерманя Другого: Безодня - середболітна глибока криниця у зарослях комишу й очерету; Варшава - вулиця, де ніби проживали поляки; Верхівщина - ліс в бік села Верхова; Вигін - громадське стійло, пасовище для худоби; В ямах - поле у ямистій околиці; Гісин - належна колись Гісину нива; Гомон - лан на місці однойменного "гомінкого" лісу; Дзендзел,івка [Дзиндзилівка] - дільниця на маєтності Дзендзеля; Жидівська долина - надшляхова низина, при якій, кажуть, мав крамничку "жид" (єврей); Залужжя - околиця по другому боці лугу й двох горбів; Запілля - садиби за смугою полів; Запоріжжя - квартал, розміщений ніби за "порогами" висот, а, за іншою версією, тут осіли запорожці; Застав 'я - старовинний закуток над ставом; Захвістя - урочище за околицею Хвіст, що формою нагадує придаток до основного лану; Запілля - колишній майдан біля однойменного хутора; Капусники - підсадибні городи для вирощування капусти; Коло черешеньки - урочище на перехресті доріг, при якому росла одинока черешня; Комарівка - куток біля садиби діда Комара; Криницькі - забудови мешканців з прізвищем Криницький; Круча - горб з обривистими краями; Куниське поле - орний грунт на маєтності селянина з Кунина; Лебещина - привисотна дільниця у напрямку села Лебеді; Лішник -пагорб, вкритий зарослями ліщини; Мартини - куток, пов'язаний з особовим найменням Мартин; Нагорянці - дільниця у надгір'ї; Оборища - луг, чагарники, поля при колишніх "оборах" (загороджених стійлах для тварин); Осовець - поле в колишній околиці "осовця" (осикового гаю, обваленого берега косогори); Пропастище - заболочене надріччя з трясовиною та глибокою криницею; Ровицькі - осілість династії Ровицьких; Село - стара назва центральної дільниці; Святка - сінокіс з джерельною водою, де, мовляв, здійснювали ритуал освячення "життєдайної" води; Талішова гора - висота на маєтності діда Таліша; Тимошівщина - земля колишнього власника Тимоша; Три тополі - урочище при дорозі, де ростуть 3 тополі; Циганська кузня - чагарникове надцоріжжя, при якому цигани виконували ковальські роботи, а за іншою версією, тут була убога кузня, прозвана кимось "циганською"; Шпакове - поле, гай колишнього власника Шпака.
Дермань Перший, крім спільних з Дерманем Другим, має і свої назви мікрооб'єктів, як Берег - сінокіс у надбережжі Усті; Велике - урочище з великим криничним джерелом; Грабник - поле на місці грабового лісу; Далеке поле - орний грунт на значній віддалі від села; Жолоби - пасовисько в околиці однойменного ставка із "жолобистими" видолинками; Колгоспний ставок - невелике водоймище, приналежне колективному господарству (колгоспові); Нова посадка - заліснене молодняком угіддя побіч кутка Шинківці; Палацисько - люок при кутку Кир'янчуки, в якому ніби красувався будинок гайового, названий "палацом"; Рів - осушувальна канава, що стала "притокою" Усті; Хаврукове поле - маєтність Хаврука; Чисте - джерело з чистою водою, якою лікували різні недуги; Яр - глибока довга западина.
В околиці Дерманя Другого формує своє верхів'я річка Устя, про яку окремо йде мова в нарисі "Здолбунів". До неї справа впадає струмок Красна Лука, протікаючий крізь "красний" (гарний) луг, приймаючи до себе зліва ще зникаючий потічок Долина-Лужка, де значення "долинно-лужкове урочище".
Назва Дермань одинока. Існує лише Дерманка: одна діюча на Рівненщині в Корецькому районі, дві інші замінені: на Луки в Житомирській та на Дубівку в Хмельницькій області У Бєларуа є Дзярманица, Дзярмінка.
(Інформацію поцупила ось тут:
www.zdol.rv.ua/history/index.php.)