Вічна суперниця Олики.
Карта
Координати: 50°44′45″ пн. ш. 26°00′47″ сх. д.
В Клевані Рівненського району збереглися руїни замку 1475 року та костел Благовіщення з дзвіницею 1630 року. Є ще церква Різдва 1777 року.
Хоча, здається, всі ці архітектурні принади не в змозі створити масштабний прилив туристичних інвестицій у містечко, яке для багатьох навіть втаємничених в українське краєзнавство є всього лише ще одним населеним пунктом по дорозі до радзивілівської пишноти Олики, вічної суперниці (докладніше про судові справи середньовіччя, які вели ці два міста дивись ось тут).
Розберемося з історією поселення.
Колись містечко, а зараз СМТ на річці Стублі (якийсь час саме по цій річці проходив польський кордон), Клевань, як стверджують історики, існувала вже в в ХІІ ст., під назвою Коливань. В письмових джерелах вона вперше згадана під 1458 роком як власність князя М.Чарторийського. Так само, як Олику прославили і розбудували Радзивілли, так і Клевань непорушно пов'язана в історії з магнатами Чарторийськими.
Самою природою підказане місце - високі правобережні пагорби Стубли - було дуже зручним для укріплення, як би на це не реагували оличчани. На одному з прибережних мисів, який називають Городище, в другій половині 15 ст. князь Федір Чарторийський, луцький староста, відновив замок, окружив його глибоким ровом, який наповнювався водою Стубли, і міцними кам'яними стінами. Тоді ж по кутам було зведено дві муровані вежі, п'ятикутні в плані. Обидві вежі відносно непогано збереглися, особливо східна. Їх цегляні стіни в деяких місцях досягали небачуваної товщини - 3,8 м! Третя башта, що не збереглася до наших днів, була дерев'яною. Закінчилася побудова замку в 1561 році.
З опису Клеваньського замку від 1609 р. взнаємо, що головну оборонну функцію виконував західний кам'яний бастіон з влаштованим всередині уступом. Східна башта була меншо. за висотою і використовувалася для зберігання пороху та гвинтівок. Через глибокий рів був перекинутий чотириарковий міст на міцних опорах. Цікаво, що міст прикрашали фрески, залишки яких ще було видно на початку ХХ ст.
У 1632 р. замок віддали єзуїтам, які влаштували тут свою колегію. (І знову - суперництво з Оликою!) Після їх вигнання в 1773 р., коли місцевість відійшла до Австрії, замок довго стояв пусткою, аж поки князь Костянтин Чарторийський, який вирішив створити в Клевані польську гімназію, не перебудував замок в 1817р. Східна стіна була розібрана, а на її місці з'явилися два флігелі, де і розмістилося училище. Цей навчальний заклад російська влада закрила у 1831р. В 1834р. сюди з Луцька було переведено гімназію, та вже через 2 роки вона переходить до Рівного. Замок знову був пустим, розвалювався без належного нагляду. На межі ХІХ та ХХ століть поміщення родового гнізда Чарторийських передали духовому училищу. Що було далі - революції, зміни влади, світогляду і таке інше.
У 1860р. Чарторийські продали свої тутешні маєтки російському царю Олександру ІІ. У палаці магнатів розташувався уряд волинських апаназов (?). У 1915р. під час воєнних дій палац було зруйновано, не вцілів ані дах, ані вікна.
На вул. Міцкевича, недалеко від крутого плато, знаходиться ранньобароковий Благовіщенський костел, який непогано видно з траси. Засновник храму Єжи Чарторийський, отримавши освіту у віленських єзуїтів, перший з цього княжого роду перейшов в католицизм. Зміна віросповідання вимагала матеріального свідоцтва, чим і стало будівництво костелу в Клевані, спочатку дерев'яного, в 1590 році, а потім на тому ж місці - кам'яного. Закінчено будівництво було в 1610 р., та посвячено храм лише в 1637 р. Ще у першій третині ХХст. храм прикрашав чималих розмірів вівтарний образ пензля Карла Дольче, майстра болонської школи XVIIст.
Трохи південніше костела стоїть двоярусна дзвіниця з невеликим декоративним ліхтариком на вершині шатра.
У самому центрі Клевані, поблизу давнього городища, зберігся ще один пам'ятник культової архітектури - уніатська церква Різдва 1777 р. (вул. Госпітальна). Це храм, збудований з цегли, з класицистичним фасадом, який оформлений глухим пілястровим портиком тосканського ордеру. В цілому об'ємне планування церкви характерне для народної архітектури: хрестовий план, одноглаве завершення над середхрестям. Поруч - скромна непримітна дзвіниця на два яруси (1844).
Як і в усіх містах та містечках Галичини, у Клевані проживала чимала єврейська громада. Настільки чимала, що у польському путівнику по Волині за 1929р. Клевань так і називають - "жидівське містечко з населенням в 1300 чоловік". Не знаю, чи збереглась до наших днів зображена у галереї ліворуч барокова синагога.
Під час Другої світової Клевань була штаб-квартирою польської Самооборони. Німці цього, безперечно, не простили: коли у 1942р. Клевань була окупована фашистами, тут було по-звірячому вбито всіх польських самооборонців. А в 1943р. прийша УПА - і перебила тих, хто до Самооборони, може, й не належав, але належав до польської крові. На додаток, перебите поселення ще й спалили. Такі були часи...
Це були квіточки історії, а зараз - ягідки сьогодення. У замку довгий час був державний заклад (який саме - є різні дані. Начебто це був, гм, санаторій для, гм, алкоголіків). Та із здобуттям незалежності Україні він чомусь став непотрібним - і фортечний комплекс з імпозантним масивним віадуком біля входу швидко прийшов у стан руїни. Відчути давнину цих стін сьогодні надто важко: всередині приміщення замку обкладені кахлевими салатовими плитками або вибілені такими казеними, що аж зводить шелепу, синіми, зеленими та білими кольорами. Дах теж зберігся частково: чи то він горів, чи то спритні місцеві жителі-альпіністи розбирають його для своїх потреб - результат один. Замку виразно погано - та це мало кого цікавить.
Місцеві жителі - при взаємному бажанні сторін - можуть провести туристів більш автентичними підземеллями замку. Що там цікавого є - не знаю, бо сама туди не спускалась. Мені вистачило прогулянки кімнатами колишньої фортеці.
Пам'ятки сакральної архітектури перебувають у значно кращому стані. Навіть за костел вже взялись - можливо, за кілька років і доведуть до ладу. Що буде з замком далі - невідомо.