Ще один симпатичний приклад - невелике село Звенигород (841 житель за останнім переписом населення) в кількох км на північ від Бучача по тернопільській трасі. (Це вже третій, здається, Звенигород на сайті. Вкрай популярна назва - як от Тростянець). Звенигород відомий з XVIII ст., хоча люди тут, вздовж Стрипи, звичайно ж, селилися задовго до того - не дарма ж археологи віднайшли тут артефакти трипільської та давньоруської культур. А перша документальна згадка - за 1761 р., де Звенигород разом з 17 іншими селами названий як такий, що входить до Бучацької римо-католицької парафії.

Місцевий мурований костел було зведено в 1934 році. (Правда, в книзі Ігоря Седельника "ЛЬВІВСЬКА АРХІДІЄЦЕЗІЯ ЛАТИНСЬКОГО ОБРЯДУ. Ілюстрована розповідь. Том 1. ПАРАФІЇ, КОСТЕЛИ ТА КАПЛИЦІ" подається інша дата: 1889. Тож 1934 р. може бути роком ремонту. хоча стилістично храм більше схожий на 1934 р.) В радянський час храм перетворили на склад міндобрив. Зі здобуттям Україною незалежності споруду віддали католицькій громаді поселення (тут жінка, що живе по-сусідству від костелу, дещо плуталася, тож я так і не зрозуміла: віддали храм відразу греко-католикам, чи римо-католики теж мріяли про власну парафію). Відслужили навіть кілька служб - але хімічні сполуки, що протягом десятиліть зберігалися в костельних стінах, вивітрити було непросто. Багато людей почувалося в храмі через це жахливо: нічим було дихати.

Затіяли ремонт (в костелу катастрофічний стан даху, на фото цього практично не видно, а насправді там сито з дошок) - та коштів підняти таку махіну не вистачає. Греко-католики побудували на сусідньому з костелом обійсті скромну муровану капличку з дзвіницею, там і моляться.

Римо-католики, наскільки зрозуміла, сподіваються на допомогу держави (наївні, на жаль, сподівання). Навіть мене жінка просила: "А ви не дасте нам кошти на ремонт?" Чорт, я навіть і не знаю в таких випадках що казати...

Хоча, можливо, римо-католиків в селі лічені одиниці: ті з місцевого населення, хто був етнічними поляками (читай - католиками, а таких було 55 % за даними Вікіпедії), були переселені зі Звенигорода в 1944-1945 рр., а на їхні господи прибули українські переселенці з Польщі. Так що запитувати, яким був костел колись, й ні у кого...

Храм помирає. Повністю завалились хори. Вітер позривав ошатні бляшані троянди, що оздоблюють куполи двох капличок біля входу в костел. Вівтар дихає на ладан, як і помост під ним: деревина гнила, дерев'яні троянди (так, знову троянди), неначе виплетені з дивовижного мережива, опадають, як осіннє листя. На вівтарі хтось дбайливий акуратно поскладав уламки декору: якісь різблені капітелі, якась скульптурка ангела, ще шматки чогось, що вже не індефікувати. Збоку стоїть залізний хрест, що прикрашав, ймовірно, сигнатурку. Іржавий вже.

Шкода костел. Він правда симпатичний, хай і не шедевр. І для села - головна архітектурна атракція...