Матріархат спокою в оточенні метеликів.

Матріархат спокою в оточенні метеликів

Не так часто на сайті з'являються пам'ятки не стільки архітектури, скільки природи. Йду попри всі правила і розказую про чарівне, заховане в глибокому лісі місце, де навіть метелики нелякані людиною. Вони кружляють над тобою, а іноді присідають на сусідню квітку і запросто позують протягом хвилини-другої. Їм зовсім не страшно, що зараз ти з якогось дива почнеш їх лапати чи вбивати. Природа тут така, якою вона мусить бути: справжня та автентична. Про те, що людство все таки існує, нагадують нечасті скелети консервних банок та незнищальні пластикові пляшки.
І більше - нічого.
Знали б ви, як тут тихо. Сокіл, що, поспівуючи, виписує круги в розпеченому до +40 градусів за Цельсієм небі, здається, десь зовсім поруч. Насправді до нього - з кілометр, не менше. Просто тут немає ані машин, ані приймачів, ані телевізорів. Потрібно набратися сили - вам сюди.<?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Про село, яке позичило каскаду водоспадів своє ім'я, я розповіати не буду. Я не була в самому Русилові
Кажуть, назва села якось пов'язано з назвою моєї держави віки тому. Русь, так-так. Та ще й не просто руси тут жили, а русичі войовничі. Чи, принаймні, мисливці. Бо ж - "лов!" Щось ловили. Якщо в слов'янські часи ліси тут були такі ж густі, як зараз (а чому їм і не бути такими?), це й не дивно. Хоча польським вченим ця назва теж гарну службу служить: не позбавлена логіки версія про те, що якщо село назвали на честь національної приналежності його жителів, це свідчить про те, що в інших селах жили представники ІНШИХ національностей, зовсім не русини. Тоді хто? Поляки? Нехай вчені розбираються.
 А ми спробуємо розібратися, як потрапити в це зачароване місце.

Для цього треба приїхати до Язлівця. Залишити свій транспорт біля могутньої руїни костелу, а далі лаштуватися в кількагодинну пішу подорож. Шкода ніжок? Тоді сидіть дома. Бо на транспорті ви в Русилів все одно не потрапите.<?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Орієнтир - вежа все того ж костелу. Вона маячитиме за вашими спинами ще досить довго, поки ви, пройшовши незрозумілий шлагбаум, не заглибитесь в ліс. А далі - довіряйте інтуїції та протоптаній стежині під ногами. І не довіряйте мені - в мене з орієнтацією у просторі великі негаразди.

Йти до мети - каскаду водоспадів - кілометрів з 5. Було це так: вздовж ліса, в ліс, в лісі - з гори (ох і довго на зворотньому шляху я долала цей ліс! Вгору, вгору, серце стогне, спека шалена... Годину витратила, от чесно). Далі чагарями до Стрипи, через кладочку, яку робили ну дуже економні хазяї. Інакше чим пояснити таку малу кількість дощещок під ногами?

Відразу за річкою - галявина, затишна і спокійна. Не піддавайтеся спокусі залишитись тут... Хоча чому б і не лишитися? :)

Знову ліс. І знову поле. І знову ліс. І лише тоді, коли попереду серед дерев вихлюпнеться на своєму шляху до річки струмок, знайте: ви майже прийшли. Каскади - поруч. На жаль, до них знову доведеться дертися вгору.

 Скільки їх, цих русилівських водоспадів, сказати важко. Я бачила 6. Турфірми в буклетах змагаються в гру "Хто більше?" - і пишуть то про 12, а то й про всі півтора десятка водоспадів. Ну, це дивлячись як рахувати. Великих, безумовно, менше. Найбільший - підказую - шостий. До нього при бажанні можна дійти протилежним берегом - і тоді зможете, як невідома дівчина на моїй світлині, скупатися в прохолодних водах. А можете, як я, підніматися каньоном догори і побачити провалля скель та невпинну течію води згори. Так теж непогано. :)<?xml:namespace prefix = v ns = "urn:schemas-microsoft-com:vml" />

 Висота Русилівських водоспадів різна: є маленькі, є побільше. Найграндіозніший (шостий, шостий) ллється з висоти 11 метрів. Чимало!

Не лякайтеся жовтуватого кольору води під ногами: це характерно для Поділля. Тут чисто. Поплавати, звичайно, не вийде - і навіть в Стрипі: ну дуже вже мілка вона тут. А от поблукати лісом, пороздивлятися навколо - чому би й ні?