Карта

Координати: 49°08′00″ пн. ш. 25°22′21″ сх. д.

Була я в Старих Петликівцях давненько, а от інформацію про храм вдалося добути лише на початку 2009 р. завдяки професору Кам'янець-Подільського університету пані Наталії Урсу - і книзі "Костели і кляштори римо-католицькі колишнього Руського воєводства. Том 15" (Краків, 2007). Тож далі я цитуватиму статтю про костел авторства Марціна Бєрната.

Десь якійсь архів (підозрюю, якийсь з польських) зберігає документ від 1421 року, за яким в Петликівцях, сучасному селі, а тоді містечку, був фундований католицький костел. Містечко давало собі раду за руським, а не німецьким (магдебурзьким) правом і належало в ті часи якомусь Адальберту, якого польський історик Тадеуш Трайдос утожсамлює з Войтеком Авданцем Бучацьким.

Наступна згадка про Петликівці датована вже ає 1578 р.: тоді місто спалили татари.

1595 р.: поселення, разом з Литвиновим, належить до Яна Вольського з Підгайців.

1615 р.: власником вже значиться подільський воєвода Станіслав Лянцкоронський. Далі Петликівці переходять до родин Голинських та Вілковських. З 1674 р. Петликівці вже згадуються в статусі села, а не міста. Тоді вони належали Олександру Курдвановському. Пізніше - Войцеху Голинському. Міський статус розвіявся з попелом польсько-турецьких війн, які майже знищили поселення.

На початку XVIII ст. село належить брацлавському мічнику Маурицію Томашу Голуховському. Відомо, що в той час в Петликівцях існував замок.

З 1788 р. село є власністю родини Бєльських.

В 1807 р. неподалік утворилося село Нові Петликівці (там теж був костел, до речі). Саме з того часу Петликівці стали називатися Старими Петликівцями. З 1870-х і до Другої світової війни обидва села належали родині Коритовських.

Починати слід не з існуючої зараз мурованої споруди. Починати треба з її пращура, дерев'яного костелу. Причому не з того, що постав в 1421 р. - про нього нічого не відомо. Почнемо з його наступника, дерев'яного теж, зведеного в 1647 р. Про цей теж відомо небагато, але все-таки: вже станом на ІІ половину XVII ст. цей храм був руїною. певно, внаслідок нескінченних татарських атак.

Третій храм було зведено до 1704 р. стараннями Мауриція Станіслава Курдвановського, хоча в документі від 1716 р. деякі частини будівлі названі "недобудованими". Цей храм теж був з дерева, верх - під гонтом, мав два входи і шість вікон, хори були недобудовані. Костел був оточений "недобудованим" (та що ж таке?) парканом. Відомо, що в храмі було чотири дерев'яні вівтарі. В 1745 р. архієпископ Миколай Ігнацій Вижицький подарував парафії і храму реліквію св. Хреста. Документи згадують також якусь реліквію св. Ліберіуша, яка зберігалася в третьому петликівському костелі.

Відомо, що в 1797 р. фундаменти будівлі вимагали ремонту. Акти візитації з 1816 р. знову повторюють сентенцію про згнилі фундаменти. Близько 1800 р. святиня обросла господарськими спорудами. В 1802 р. відмічено, що сигнатурка на даху - в кошмарному стані: у вересні залізний хрест з сигнатурки покосився, впав та так на ній і висів. В 1823 р. було відремонтовано дзвіницю.

Цей храм, ймовірно, проіснував аж до Першої світової війни, коли через село взад-вперед рухалися російські і австріяцькі війська. (Є, правда, непідтверджені данні про будівництво якогось костелу в 1730 р. та 1770 р.). 11 липня 1915 р. костел було спалено російськими солдатами, але селяни встигли втярувати все костельне начиння. Згоріли також і плебанія, і дзвіниця, кілька господарських споруд. Вціліли житли вікарія та органіста.

Після пожежі за кошти, отримані з страхових відшкодувань, жителі добудували до вцілілої костельної каплиці дерев'яний, вкритий бляхою костельчик-барак.

Комітет з будівництва нового костелу з'явився в Старих Петликівцях в 1922 р. В тому ж році було виготовлено проект (автор - досить відомий архітектор Вінценти Вітольд Равський, Wincenty Witold Rawski).

21 липня 1924 р. було закладено фундамент та краєкутний камінь під будівництво. Станом на той час все ще тривав ремонт спаленої плебанії: згорілий дах замінили на солом'яний.

Будівництво йшло помаленьку, кволо. Справа була в якійсь партизанській війні між жителями села та їхнім священиком: знайти порозуміння ворогуючі сторони зуміли лише в 1925 р.

Невідомо чому, але в 1926 р. з'являється новий і досить амбітний проект костелу, цього разу авторства абсолютно невідомого зодчого Романа Кензлера (Roman Kenzler). Храм буде модерново-бароковим, з елементами архаїки! нехай пропорції споруди й дещо важкуваті, загалом храм вже в проекті був досить гармонійним - і таким і є в реальності.

Дослідники порівнюють проект з роботами більш відомого архітектора Броніслава Віктора (більше всього храм в Старих Петликівцях схожий на зведений в 1924-1929 рр. костел у Вовкові та на перебудову вижнянської святині).

В 1927 р. "майже закінчено" ремонт нещасної плебанії. Цілковито покінчено з відновленням було вже в 1928 р. Весь цей час костел майже не ріс - за нього по-хорошому взялися аж в 1929 р. В тому році ксьондз Броніслав Скуліч звертався до найвищих інстанції в намаганні знайти дотації на будівництво - турбував цим навіть маршалка Й. Пілсудського.

В 1930 р. храм покрили бляхою, встановили на даху громовідвід за 1500 злотих та три залізних хреста. Не вистачало все ще тиньку, віконних та дверних рам (зовнішнє тинькування було виконано аж в 1935 р.).

8 жовтня 1931 р. храм було освячено прелатом Владиславом Лібрецьким.

Мур навколо костелу зводять в 1937 р.

В вересні-жовтні 1942 р. на поляків, що мешкали в Старих Петликівцях, було влаштовано кілька облав. 9 квітня 1944 р. хтось з українців застрілив прямо в храмі Беату Когут. Парафія перестала існувати. Куди виїхав - і чи взагалі виїхав - священик, де поділося костельне майно - невідомо.

Ремонт святині розпочав вже аж в 2000 р. Людвік Рутина з Бучачу.