Відео з події - на сайті Бучацьких новин

Йоган-Георг Пінзель - це майже синонім Бучача. Його скульптури прикрашали не лише неймовірну меретинівську ратушу і костел, а й вулиці міста (дві фіґури майстра були нещодавно відновлені в Бучачі), а ще - Покровьку церкву, храм, де здавна молилися українці міста. Тут були і рельєфи, і статуї, і роботи майстра по дереву. Багато що зберіглося - на фотографіях можна побачити фрагменти пишного вівтаря і казальні, прикрашені статуями роботи найвидатнішого барокового генія України.

Барельєфи ж та унікальний іконостас прикрашали храм понад 200 років - поки в 1990 р. з деяких обставин не опинилися спочатку у Львові, а потім у Тернопільському краєзнавчому (наскільки зрозуміла, у запасниках). (Обставини наступні: храм, в якому в радянські часи влаштували природничий відділ краєзнавчого музею, стояв два тижні відчинений і відкритий всім - в тому числі й можливому лиху. Лиха не сталося - але й скульптури були вивезені з Бучача. Від гріха подалі).

Місто втратило свої шедеври. Після ганебного скинення львівським горе-реставратором скульптури Феміди з ратуші, залишитися ще й без цієї частини доробку Пінзеля було б психологічно нестерпно. Музеї ж набули безперечно важливі культурні цінності. Твори Пінзеля з Покровської церкви стали музейними об'єктами, надбанням не лише одного храму, а - гіпотетично - всієї України. Але бучачани не здавалися: мрія повернути скарби майстра Йогана-Георга заставляла бомбардувати високі інстанції листами і запитами. (Бучаччині пощастило, що керівник району О. Михайлів в неї вкрай енергійна і гостра людина. А керівнику пощастило мати головою Тимчасової комісії Бучацької райради з питань збереження історичної і культурної спадщини розумну і відданну місту Олену Сурм'як). Нарешті, новина: скарби Покровської церкви поверне на їх законне місце  Президент України 4 січня 2010 року. Пінзель повертається у Бучач!

Та, на жаль, повернувся не весь доробок Майстра з Покровської церкви. Місто даремно очікувало на скульптури і барельєфи: все, що маємо - чудові, звичайно ж, шикарні дияконські врата, виготовлені Пінзелем для іконостасу Покровської церкви у 1755 р. Права їх частина зображає благовіщення, ліва - ангела-хоронителя. Експерти оцінюють їх у 9-10 млн доларів. (Царські врата поки що вважаються пропалими без вісті, але подейкують, що вони таки десь в Україні). Акт передачі дияконських врат було підписано 31 грудня 2009 р.

І це ще не все: твори Пінзеля передані в Бучач для експозиції лише на СІМ років і продовжують бути власністю Тернопільського обласного краєзнавчого музею. (Тимчасова комісія добивалася передачі цінностей на 49 років). Так що працівники райради впевнені: попереду в них суди, і прецедент з повернення втраченного культурного надбання з запасників в храм вони таки створять.

Хоча подібний прецедент може потягнути за собою шлейф не самих приємних наслідків. Треба б починати закон про музейну справу, а то я в цьому профан... Крім того, маючи чимало прикладів того, як ганебно церковники поводяться з майном храмів, скільки унікальних творів і споруд нищиться або деформується під "народний" смак, якому до вподоби вагонка, пластикові квіти і кричущі фарби...

З іншого боку, в перший же день повернення творів такої цінності до Бучача маємо нездорову тенденцію: з тисяч людей, що зібралися послухати Президента, далеко не всі розуміють цінність пам'яток такого класу, тож як тільки врата показали загалу, до них вистроїлась вервечка бучачан, які по одному підходили до створок і... цілювали їх. Унікальна технологія вкриття дерев'яних врат сусальним золотом, яку так і не розгадали сучасні майстри, ризикує піти у небуття на язиках сотень не дуже освічених прихожан. А куди ж дивляться священики? Адже представники церкви підписали документ, де зобов'язалися забезпечити необхідні умови зберігання врат. І в перший же день ці умови було ганебно порушено.

Повернення дияконських врат Президентом виглядало наступним чином: спочатку встановили врата ( і я їх обфотографувала з усіх боків), а вже потім приїхав Віктор Андрійович. Тобто сам гарант ніц не передавав з рук в руки, все було трішки не так. Наскільки щирою була зацікавленість Ющенка в інтер'єрі Покровської церкви Бучача, не мені судити - я не фізіогноміст, коли заходить мова про професійних політиків. Але вважатимемо, що похлопування Президента ангеликового пузика було справжнім і захопленим (десь таким самим, як поцілунок Путіна животика якогось хлопчика Нікіти, ага-ага).