Селом Дунаїв був не завжди. Вже під 1404 р. документи фіксують, що поселення належить львівському архієпископу Якубу Стрепі. Не дивлячись на те, що католицька парафія тут була заснована лише у 1413 р., невдовзі про Дунаїв знали по всій Галичині - бо вже невдовзі тут була влаштована садиба львівських архієпископів (століттями пізніше вона опинилась в Оброшині). 

В 1424 р. король Ягайло дав дозвіл архієпископу Яну Жешовському (Jan Rzeszowski) перетворити Дунаїв на місто, засноване на німецькому (магдебурзькому) праві. Тоді ж було отримано привілей на проведення щорічних ярмарків у день св. Мальгожати (20 липня. Магдалини?). В 1430 р. привілей було ще раз підтверджено королем.

В 1466 р. документи вперше згадують замок в Дунаєві. Твердиня була укріплена ровом та греблею на річці. Як виглядали рештки фортеці на початку ХХ ст., можна побачити на листівці поруч. 

Перші згадки про місцеву католицьку парафію стосуються 1485 р. Вже в кінці XV ст. документи згадують існування в місті "братства убогих" та школи (!). На початку XVIII ст. існувало братство св. Анни.

Видатний гуманіст та "улюбленець муз", щедрий меценат та умілий промовець, єпископ Ґжеґож з Сянока (нар. 1406 р., архієпископом був у 1451-1477рр.) довго добивався для спадкового архієпископського села Дунаїв назви містечка. Він любив бувати у своєму дунаївському палаці (його фото часів Першої світової війни можна побачити нижче на цій сторінці), до якого приїжджали найвидатніші діячі культури з усієї Європи. Палац знаходився на території замку, само собою. Дещо про ті часи можна прочитати ось тут. Його Дунаївські симпозіуми стали прекрасною школою для багатьох священників.

Ґжеґож переконав короля Казимира Ягеллончика з 1470 р. влаштувати в місті два щорічних ярмарки (в дні св. Ядвіги та св. Петра), а також тижневі торги. А ще за наказом гуманіста Дунаїв оточили ровом та валом, а архієпископську резиденцію укріпили. Не дарма: в 1476 р. Дунаїв витримав татарську осаду. Пізніше завдяки замку місто витримало спустошливий напад татар, який прокотився Галичиною після поразки під Цецорою (зараз годі й шукати решток цього форпосту над Золотою Липою - не збереглося НІ-ЧО-ГО, хіба ледь помітні рови навколо будівлі лікарні). 

Замок разом з оборонним костелом знаходився в правильному з точки зору оборони місці: з трьох боків його захищали води ставка, спущеного вже аж в ХІХ ст.

До 1731 р. архієпископ Ян Скарбек розширив замок і перебудував його на палац. Це була споруда без особливих архітектурних витрибеньок, але солідна і чимала. Стіни її залів прикрашали фрески. З 1768 принаймні до 1772 р. там постійно мешкав архієпископ Вацлав Ієронім Сєраковський (Waclaw Hieronim Sierakowski). Він навіть до львівської катедри вибратись не міг: в країні лютувала чума, а ще через Галичину раз по разу йшли війська. Енергічний Сераковський нудьгував - і зайнявся грунтовною перебудовою палацу, який вважав вкрай незручним. Палацову каплицю в 1770-х рр. оздобив фресками на теми страждань Христових італійський майстер Антоніо Травелліо (Antonio Travellio).

Згідно з описом ХІХ ст. замок був прямокутним в плані, до нього було добудовано два крила. В одному з них на першому поверсі розміщалася каплиця. В палаці містилася бібліотека з архівом.

В ХІХ ст. архієпископи нечасто бували в Дунаєві - занадто вже він далеко розташований від битих шляхів. В часи Першої світової палац обстріляла австрійська артилерія, а росіяни під час відступу його підпалили. Бічне крило з каплицею було підірвано австрійськими вояками - тим негайно знадобився матеріал на мощення дороги. :( Вояки першої світової і костел - як це виглядало, подивіться ось тут. Загалом містечко сильно в ту війну намучилося. 

Шкода, що існуючий зараз костел св. Станіслава, яким опікуються священики-салезіани, з'явився у містечку пізніше - у 1485р., коли львівський архієпископ Йоан Стшелецький підніс дунаївських парохів до гідності препозитів.