Зараз вже і не згадаю, хто розказав мені про цей храм перший: Ігор "Лазер" Скальський, Рибка чи Ігор Хома. Та це і не так вже й важливо: інформацію засіяли в щедре на врожай поле для роздумів. Блека захотіла в Вижняни з усієї дурі.

 Ще б не захотіти: спочатку розказують (всі троє, не разом, але приблизно одночасно), причому в розповідях розібрати можна лише "Ах!" і "вау!", потім в інеті з'являється сторінка Рибки, присвячена костелу в тих таємничих Вижнянах. Якщо розповіді довели мене до напів-маніячного стану заочного фанатика Вижнян, то після відвідин фотогалереї храму шило в попі вкотре перетворилося на пропеллер, чекати далі сили вже не було. Я взяла Міка і рюкзак і відправилася в дорогу.

І нехай так, як Рибка, я знімати не вмію, все ж не можу втриматися - і показую, заради чого ми пішки від Куровичів добиралися в Вижняни.

Хай як привабливо звучить версія про появу цього храму ще в 1400 р., яку подекуди можна знайти в польських джерелах, повірити в неї важко. А от історію перебудов ХХ століття польські книжки знають краще за вижнянських селян. Про це й поговоримо.

До початку ХХ ст. храм був досить невеликою однонавною будівлею зі склепінчастою закристією. Єдиною прикрасою костелу був хіба дах (що мав ступінчастий портал) із сигнатуркою. З готичних часів зберігся також кам'яний профільований портал (зараз це склад пресбітеріуму). Схожих простих костелів на теренах Польщі було в XIV-XVI століттях набудовано чимало. Схожі на нього - наші храми в Скелівці, Нижанковичах або Щирці.

В 1898 р. такий собі Міхал Ковальчук запропонував зруйнувати існуючий старий храм і на його місці звести новий. пропозицію не підтримали - і ура. В 1905 р. проект розбудови храму виконав великий архітектор того часу Теодор Тальовський. Планувалося зруйнувати старий пресбітерій, а на його місці зробити квадратову головну наву, до якої мав прилягати трикутний маленький пресбітерій. Проект мав риси неороманського стилю і неоготики. З невідомих причин проект не було втілено.

Натомість в 1920-х роках почався новий етап реконструкції. Перший з проетків було виконано архітектором Болеславом Віктором за порадами реставратора Юзефа Пьотровського та пастора Яна Пенкальського. Проект зберігається в одному з львівських архівів. Та за рік (1926) з'являється ще один проект (правдоподібно теж авторства Б.Віктора), який було створено на прохання Міністерства релігій і громадської освіти. Цей варіант поєднував і пропозиції Тальовського, і запропоноване Б.Віктором. Та до реалізації взялися аж з ТРЕТІМ проектом авторства Віктора. В результаті костел став втричі більшим, а старий вигляд зберегла лише західна частина храму.

Виходячи з єдиного знайденого джерела з історії села (Slownik Geograficzny Królestwa Polskiego - Warsaw [1895, vol. 14, pp. 164-165]), можна дізнатися, що на кінець ХІХ ст. в Вижнянах не було власного греко-католицького храму: вірні ходили на служби в сусідню Печенію.

Починаючи з XVI століття історія села прослідковується через біографії його власників. Вижняни та довколишні села (Куровичі, Розваряни тощо) входили в один більший маєток - Клусовщизну (Kłusowszczyzna). Слово походило від імені Клус. Старша дочка Клементія Клуса, Катерина, одружилася з Войцехом Куропатніцким. В посаг вона отримала Клусовщизну, яку потім унаслідував її син Андрій. Розбиратися в заплутаних генеалогічних клубках синів, дружин та дочок можете й самі. Ось тут. Все розписано докладно. А я роблю великий стрибок аж в останню третину XVII століття, в 1690 рік, коли половина Клусовщизни разом з Вижнянами після довгих тестаментних рокіровок дісталася від сімейства куропат...Куропатніцьких, вибачте, Зофії Гєдзінській.

Син Зофії, Олександр Домінік Гєдзінський, 26 вересня 1716р. в Галичі продав Вижняни Юзефу Ольшовському. Син Юзефа Габріель в свою чергу продає в 1762р. Вижняни руському воєводі Августу Олександру Чарториському. Після смерті воєводи село успадкувала Ізабела Чарториська Любомирська (містичних чар була жіночка, але це вже зовсім інша історія). А вже від неї Вижняни отримав її онук Альфред Потоцький, батько Романа.

Фуххх... Ось і всі господарі Вижнян.

Римо-католицька парафія в Вижнянах була заснована ще в 1400 році Йоаном і Маргаритою Клус і належала до Глинянського деканату.

В Державному реєстрі національного культурного надбання (Львівська область) вижнянський храм св. Миколи фігурує підь номером 2031. Реєстр вказує надзвичайно смачну дату побудови костелу: 1400. Ця ж дата фігурує в чотиритомнику "Памятники градостроительства и архитектуры УССР". Логічно. З'явилася парафія - має бути храм.

Стаття в чотиритомнику вказує, що святиню перебудовували в 1651 та 1750 роках. Після останньої перебудови костел освятив львівський єпископ-помічник Самуель Гловінський пд титулом св. Миколая.

В ХІХ столітті храм неодноразово ремонтували. В 1929-31 роках його грунтовно перебудували під наглядом архітектора Болеслава Віктора: до старої однонавної споруди зі сходу добудували кілька нових об'ємів, завдяки чому змінилася орієнтація храму (не сексуальна). Попередня нава перекваліфікувалася на хори. Саме вони та притвор, а ще стрільчасті готичні вікна, фронтон з зубцями зараз являють найстаріший кістяк святині. Саме з цього часу походить й чотириярусна дзвіниця з ошатним барочним "капелюшком".

Що цікаво: вже в той час проводилися своєрідні тендери: так звані "розправи конкуренційні" (ах як це кровожерливо звучить!). Саме під час них було усталено кошти перебудови (103 тисячі злотих). Гроші мали збиратися в селах, що належали до вижнянської парафії, що викликало хвилю протестів, та врешті народ мусив терпіти ці костельні побори. Щедра пожертва Станіслава Третера в розмірі 1000 злотих дозволила закупити в Туркотині каміння для розбудови. 10 травня 1927 року каменярі під наглядом Юзефа Веселовського з Берездівець взялися розбирати задню частину пресбітерія. Робота почалася. 29 червня було закладено перший камінь нової частини храму.

В 1930 році завдяки фундації доктора Міхала Дзялука з США в майстерні Войтовича за проектом Б.Віктора було виготовлено головний вівтар костелу. Для вівтаря купили образ Серця Ісуса роботи львів'янина Антона Манастирського.

Відомо, що у 1885 році вижнянська парафія налічувала понад дві з половиною тисячі прихожан, на початку ХХ століття ця цифра перевалила за 3000.

Коли у травні 1946 року до Польщі виїхав останній парох Куровичів Андрій Громадзький, з собою він забрав частину костельного майна і з вижнянського костелу.

Зараз храм не діє. За радянських часів тут був склад сільгосппродукції або реманенту, який - формально - все ще є.

Дивовижної краси споруда, де готика сусідує з модерном та бароко, селян не дуже цікавить.

Навіть відносно "молодий вік" вижнянських розписів не перешкодить дивуватися: інтер'єр вижнянського костелу перетворився на біблію в картинках, храм-комікс, храм-фреску.

Такого я більше не бачила на Україні НІДЕ.