Карта
Координати: 49°39′35″ пн. ш. 24°49′02″ сх. д.
Книги про село (польською мовою)
Крихітне село (близько 260 жителів), яке підпорядковане сільраді в Дунаїві. 22 км до Золочева, 4 км до Дунаїва, вічність до відродження місцевого палацу. Чим саме радянській владі не догодила стара назва села (Віцинь, Wicyń), що вона зробила його безликою Смереківкою, я не знаю. Може, тим, що переважна більшість місцевих жителів була етнічними поляками? Ще в 1938 р. тут жило понад 1500 чоловік. Зараз... Поляків переселили за Віслу ще в 1945 р. - вони оселилися в селах навколо Ополя і Вроцлава.
Але й стара назва була не постійною і змінювалася з часом: Вєчин (Wieczin), з XV ст. - Вищень (Wysczen) або Висучен (Wysoczen), з ХІХ ст. - Віцин (Wicyn). А чому поляки мешкали? А ось чому: Якуб Собєський на початку XVII ст. заселив село, спустошене татарами, переселенцями-мазурами.
Це поселення разом з Чемеринцями в 1389 р. Владислав Ягелло дарував Миколаю Гологірському (навзамін попросив Миколая нести при нагоді військову службу), але пізніше власники змінювалися часто: були ними і Сєнінські, і Собєські (протягом 120 років: в 1604 р. село купив Марек Собєський, дідусь майбутнього короля), недовго - князі Радзівілли, а потім Падневські та Потоцькі. На початку ХІХ ст. власницею стає Олімпія Матковська, яка, певно, і продала потім село Абрахаму Бротшінеру. Після 1890 р. маєтність у Коссовських і Шмонєвських придбав Мирослав Едер (помер в 1906 р.), а його доньки Марія і Броніслава були останніми власницями Віцині.
В 1695-1862 рр. в селі діяв греко-католицький монастир чину св. Василя Великого - братів запросив у Віцинь Ян ІІІ Собєський. Ймовірно, одним з ініціаторів повстання кляштору був такий собі Варлаам Шептицький - в 1709 р. він передав обителі 2000 золотих. Монастирю допомогав і королевич Констянтин Собєський. Певний час при кляшторі діяла школа риторики, а в монастирському храмі висів образ Віцинської богоматері, котрий ще в 1707 р. вважали "чудодійним". З ліквідованого монастиря в Литвинові у Віцинь перенесли ще один "чудодійний" образ - св. Онуфрія.
З ініціативи ігумена Єдлинського та за сприяння архієпископа Вацлава Хієроніма Сераковського в 1771-1778 рр. в Віцині будується мурована церква. Храм згорів в день св. Онуфрія (що за іронія!) в 1846 р., тож св. Онуфрія знову перенесли - в монастир у Краснопущі. Іконостас дістався Озерній, а руїни церкви ігумен Ганкевич продав мазурам на розбирання. Так на місці колишнього монастиря виникла польська колонія. Ще на початку ХХ ст. фільварок на цьому місці називали "Василіанами".
Село колись було процвітаючим: діяли два млина (один з них, велетенський, все ще стоїть неподалік від палацу), цегельня, молочарня і винниця. Місцеві ремісники виготовляли бочки, копали колодязі, були ткачами, столярами, шевцями і кравцями.
Село було спалене німцями 25 квітня 1944 р.
В серпні 2007 р. відбувся І Всесвітній З'їзд Віциньців в польському містечку Сулечинь.
Скромний мурований двір існував у селі з часів Матковських або їх попередників (ймовірно, початок ХІХ ст., не пізніше кінця XVIII ст.). В 1907 р. почалася велика реконструкція і розширення споруди. Проект перебудови створив архітектор Людвіг (?) Велтзе (Veltze). Він же був автором каплиці-усипальні в парку. Від давнішої будівлі палацу в результаті залишилося зовсім мало (середня частина із зміненними вікнами), а бічні крила були створені "з нуля".
Навколо палацу був парк (5 га), в якому росли "липи Собєського", вісім штук. Біля лип було обладнано столик та лавиці.
В східній частині села було дві татарські могили-кургани. В ХІХ ст. віциньці славилися як бджолярі - і тепер в селі теж трапляються вулики.
Ну і про костел, розташований у північній частині села. Місцеві католики довго добивалися відкриття в селі парафії, навіть збудували в 1893 р. під неї плебанію і дві господарські споруди. А невеликий мурований храм непорочного Зачаття спорудили ще раніше: в 1888 р. на кошти громади. 4 лютого 1890 р. костел освятили. В 1915 р. російські вояки забрали три костельні дзвони. а в 1917 р. вже австрійці конфіскували храмову сигнатурку. На дах лізти не довелося: бо дах впав в наслідок військових дій роком раніше. Головний вівтар спорохнів, штукатурка з костелу обсипалась, тож не дивно що в 1921 р. священик Ян Палиця взявся за віднову і розширення святині. Першими відбудували, щоправда, господарські приміщення - вже до осені 1921 р. На будівництво нової святині і дитячої "охоронки" (садка) при ній було зібрано 31 850 марок. Освятили новий вівтар, купили кілька дзвонів, прийняли перший проект розширення (в 1924 р.). Але в 1925 р. відомий архітетор Лаврентій Дайчак запропонував новий план - побудувати абсолютно нову святиню (35 на 20 м, 11 м в висоту, на 2000 чоловік). Кошторис, щоправда, зріс утричі: на розширення планували витратити 40 000 злотих. А на будівництво потребували вже 110 тисяч. Старий костел зруйнували (крім пресвітерію, котрий перетворили на каплицю). Роботи не йшли - летіли: 4 липня 1926 р. освятили наріжний камінь, а вже 10 жовтня освячували хрест на бляшаному даху споруди. Керували роботами сам Л.Дайчак та Юзеф Весоловьский. Кошти де взяли? Щось самі зібрали, 10 тис. позичили, 15 тис. зібрали на пожертви, 2300 дали емігранти з Америки - ну і так далі. Не гребували брати й натурою - будматеріалами. 4 жовтня 1927 р. Болеслав Твардовський освятив новозведений храм під тим же титулом - Непорочного Зачаття.
В Другу світову кількість жителів Віцині зросла аж до понад 5 тисяч - сюди стікалися поляки з навколишніх сіл.
