Починати треба здалеку. 

Хоча що то дасть.

Почну звідки почнеться.

Неоготика в радянські часи за стиль не вважалася, всіляко зневажалася і на облік тому не ставилася. Це ж так не тільки з Червоногродом (як його ж назвати правильно, а? Точне фонетичне відтворення реальної назви померлого містечка  - Червоногруд. За правилами української - Червоноград. Але вже маємо один на Львівщині. Червоногородом це місце не було ніколи, хіба в уяві недалеких діячів від туризму. Червоногрод нехай тоді?). Високочолі мистецтвознавці не любили не лише неоготику, а й історизм чи модерн - все, що, на їхню думку, паразитувало на справжніх стилях, мімікрувало під них - задля естетики, а не якоїсь особливої потреби у контрфорсах і нервюрах. Мімікрія ренесансу під античність була так давно, що їй то пробачалося, а от вважати пам'яткою архітектури якусь Ельжбєтку у Львові чи костел у Підлісному Мукарові - та ви що, за кого нас маєте? Ми не такі. 

Естети відмовляли неоготиці на вхід до пантеону високої архітектури коли? Скажімо, в радянські роки, скажімо, у 1950-ті. Чи 1960-ті. Тоді урбаністичне середовище навколо них було аж переповнене всіма цими необарочними завітушками, цими зайвими на фоні такого функціонального функціоналізму деталями і сандриками. Переїли прикрас, хотілося лаконізму - а ще як згадати, що будували всі ці пістрявості вороги-буржуї, позбавлені революційної свідомості і співчуття до простої людини праці... 

Між тим власне неоготика - те, з чого починається тяжіння до архітектури у катастрофічно великого проценту туристів. Нео- - тому що справжньої в нас дуже мало, а та, що є, вкрай непоказна. Тому неофіти від туризму дуже люблять ельжбєтки: коли таке високе і стільки детальок, коли так гарно відразу в лоб - воно діє миттєво. Ой як гарно! Фотиком клац-клац. Вже потім, якщо пощастить, ці неофіти доростуть і до ампіру, і до бароко. До конструктивізму доберуться не всі, але принаймні класицизмом насолоджуватися навчаться. Важко тому переоцінити неоготику, таку вторинну, для України. Важко - і скоро буде ще й неможливо. Неоготика Мошнів і Шарівки - одинокі острівці серед хвиль панельних будинків. А от Галичина і Поділля були всіяні неоготичними костелами і костеликами, палацами і шале. Лишаються крихти. Мистецтвознавці 1950-х не знали, що ХХІ століття стане царством неоковирних особняків, МАФів і відсутності планувальної культури. Вони жили в іншому середовищі.  

Пройшло півстоліття - і в багатьох сецесійних (що вже казати про неоготичних) споруд вичерпався резерв міцності. Вони ошатно старілися, але тепер настала не старість, а дряхлість. Або реанімація. або смерть - інших виходів немає. Модерн від нас йде - вологими плямами грибків на стінах, мертвими балконами, башточками, що от-от впадуть. Дахівка вже не та, і двері парадні час замінити, і вікна вже металопластикові. Ми живемо в країні несмаку і потворства, тож ще один колись гарний будинок у армії архітектурних покручів - хто то помітить, кому то заболить? Ми ж виживаємо, всією країною. Нам не до естетики, скоро навіть читати розучимося. Голодаємо, недоїдаємо, нема за що купити у хату третій телевізор, машині вже вісім років, дітей треба у виш проштовнути - виживаємо, нам не до замків. Валяться - ну то шо робити. ми ж дуже бідні. Дуже. 

А треба в поляків попросити допомоги. І чому попросити - можна вимагати. Набудували нам тут палаців - тепер підтримуйте. Ми і так вже скільки вантажівок каменю у 1956 році з Червоногроду до Товстого, тодішнього райцентру, вивезли. Країні потрібне каміння, а не замки. Не все вивезли - ну то тепер залишки відновіть. 

З поляками не спрацює - можна спробувати італійців. Вони нас добре знають, вони в курсі, які ми хазяйновиті, працьовиті, хороші і варимо борщ. Замок кому належав? Понінським. Стопудово італійське прізвище - від слова "паніні". Чому б якомусь хлібокомбінату з Парми чи Модени не допомогти трохи нам? В них там пам'яток безліч, купа народу у будинках ХІІІ століття живе. А в нас мало, і ті валяться. Може, грошей дадуть і щось зроблять.

А ні - ну то лишиться водоспад. Все одно більшість туристів приїжджає до нього. Він високий і гарний. Він не впаде.

Розуміння краси природи закладене у нас генетично. Природу люблять всі. Це просто. Полюбити архітектуру важче, тут вже потрібен якийсь культурний багаж і якісь розумові зусилля. Архітектуру люблять більш складні особистості. Дуже шкода. що в Україні їх мало. Хоча чому шкода - менше сліз буде, коли вся неоготика впаде квітневим пилом на трекерські черевики. Залишиться природа. Залишиться арифметика. Геометрія - не для нас.