Координати: 48°44′54″ пн. ш.25°45′13″ сх. д. 

Біля 600 жителів. 

Карта

Охоче вірю, що в Угриньківцях Тупа така ж гарна, як і за Касперівцями. Каньониста, звивиста, мальовнича - і хатки навколо як з старих кінострічок. Але коли на дворі 3 листопада, скоро десята ранку, а вдень обіцяли +18, Тупу ви не побачите: Угриньківці потопатимуть в молоці туману, як хеві-метал-зірки дев'яностих. 

А, і ще. Густі тумани - до густого болота. Народна прикмета, яка, навіть якщо і не існує, завжди збувається - перевірено на собі. 

Ну, не пощастило. Двома тижнями раніше могло б бути офігенно гарно - і я б відправилася пішки, наприклад, в Дуплиська, і схили Тупи горіли б кленами і шипшиною, а останні метелики вносили трішки меланхолії в казкову прогулянку. 

Але я прибула зарано (сонце тільки взялося жерти туман) і запізно (клени вже відгоріли). Тому і враження такі... Скромні. 

Компенсують враження цифри? Ні? Тоді все інше - для фанатів статистики і бухгалтерів. 

В 1900 р. в Угриньківцях мешкало 1855 жителів - втричі більше, аніж зараз. 1237 греко-католиків, 356 римо-католиків, 99 - евфемізмом так - "віри моїсеєвої". "Словник географічний королівства Польського" згадує ще й 95 німців - була, значить, колонія десь.

Але не треба про важку ходу урбанізації: це була лебедина пісня, далі пішло з гірки: 1770 жителів (1910 р.), 1521 (1921), 1600 (1931). Певна частина цих мешканців були етнічними поляками - і це зіграло поганий жарт з селом у Другу світову. Можете погуглити, а в мене тут про архітектуру. 

Але село польським не було - аж ніяк. Навіть школа за Австро-Угорщини тут була з українською мовою викладання. Українці мешкали переважно на Долішньому Куті і називали своє село по-простому - Гриньківцями. Латинники жили у Горішньому Куті. Там же, повідомляв свого часу Михайло Чайківський, жили русини. Які русини, чому русини, якщо українці - он, в Долішньому Куті? Так часом під час переписів населення особливо дикі ботаніки просять в графі "національність" вказати "джедай". 

Горішній і Долішній Кути недолюблювали один одного і чинили сусідам всілякі капості. 

Українці ходили в Успенську церкву (1769). Католики отримали свій храм аж у 1903 р. Українці мали читальню "Просвіти" з бібліотекою та гуртками (хоровим, театральним і танцювальним). Танцям аккомпаніювала "мандолінова оркестра". Діяло спортивне товариство "Луг", молодь затято вправлялася і влаштовувала фестини. Потім вся ця молодь піде на смерть в Червону армію - з війни до села повернулося лише три інваліди. 

Але ж ми про архітектуру, тпррру. 

З храмами зрозуміло, з палацем (злам ХІХ-ХХ ст.) все не так і просто. Всі в курсі, що то палац (хоча всередині про це вже не нагадує нічого). Але прізвище власниці майже вивітрилося. Останньою була саме власниця - і кілька років тому якісь її нащадки навіть навідувалися в село. Костел їх не зацікавив, з чого було зроблено логічний висновок, що до спорудження латинського храму ця родина не мала нічого. Завхоз сказав, начебто Закревська чи якось ще на "За". (Щоправда, Угриньківці з фільварком належали барону Бруницькому - і це якось не дуже грає з панею на "За"). 

Про костел як зачепку і не варто було думати - його історія краще досліджена. Звів храм неофіт (неофіти найбільш затято розбивають лоби об паперті) Освальд Кіммельман. Виходячи з прізвища, якраз з тих, з колоністів. Забув про Мартина Лютера (не Кінга), відвернувся від скудості лютеранських храмів, поринув у матеріальний рай католицизму. Грошей на щось вражаюче-католицьке не вистачило, костелик вийшов дуже скромним (Мартин Лютер хихоче в труні). Головний вівтар було присвячено Богоматері Ченстоховській, бічні - св. Яцеку і Серцю Ісуса. Біля храму була скромна кам'яна двізниця. Але не в показусі ж справа. В 1911 р. в Угриньківцях була заснована власна парафія - вона діяла аж до 1945 р.