Координати: 48°45′49″ пн. ш.25°40′57″ сх. д.

Біля 800 жителів

Карта

На святі Червоногрудського замку були намети, що представляли всі села Заліщицького району. Ну і Торське теж було. З картиною, на якій було все село. Картина зацікавила. На ній була споруда, схожа на костел. Розпитала місцевих жінок. Ні, кажуть, не костел, костелу в селі ніколи не було. Церква. А поруч купол - то капличка, вона сучасна.

Захотілося подивитися - а від Червоного до Торського лише 10 км. Поїхали дивитися. 

Про дороги я не буду - самі уявляєте. Про топографію теж - там трохи плутано, але язик або JPS до церкви доведе. Вона у центрі. Присвячена Благовіщенню. Зведена у 1842 р. - ці цифри є і на дашку над входом до храму. Внутрішні розписи храму виконані у 1928-1929 рр. Кенотаф усусусам біля церкви вперше було насипано ще у 1941 році. Священик Іван Рудницький на початку ХХ століття заснував у Торському читальню "Просвіти". Місцева "Просвіта" мала непогану бібліотеку і виписувала масу україномовних видань того часу. При "Просвіті" діяли хор та аматорський театральний гурток. 

В селі був панський маєток (ймовірно, зведений за власників села Семігіновських або Ростворовських. Пізніше маєток став власністю графів Лосів, котрі володіли Торським з початку ХХ ст. і аж до Другої світової війни). При маєтку була й католицька капличка-усипальня - нечисленним римо-католикам села її вистачало. Самі дідичі в Торське приїздили нечасто, але спонсорували польські організації у селі - наприклад, "Стрільця" та "Кулко рольниче", а також польську молочарню. Нечисленні місцеві "мазури" працювали також на гуральні (зруйнована у Першу світові війну), тому подоляки називали їх "браженниками". На сільському цвинтарі збереглися старовинні польські надгробки зі скульптурами, деяким з них вже понад 200 років. 

Остання власниця Торського Зофія Лосьова займалася виноградарством, вирощувала лозу і виробляла місцеві вина - і їй начебто це вдавалося. 

До Першої світової у селі був заїзд з корчмою. По неділях там влаштовували танці, грали музики. У війну корчма була зруйнована, тож у міжвоєнний час у селі працював маленький трактир - саме трактир. Це дивно, але саме так заклад названо у спогадах  Михайла Гандзюка та Степана Черняха ("Заліщицька земля в спогадах емігрантів", Тернопіль, 1993). 

Торське як назва зустрічалася мені давно: бо неподалік від траси на Заліщики є вказівник на станцію Торське. Станція не в самому селі, за кілька км від нього - і через неї дорога до Торського така ж погана, як і від повороту на Червоне.

Сама мелодика назви - Торське - дуже нехарактерна для Поділля (у села є кілька тезок на Донбасі). Трохи дивна стаття про Торське в українській Вікіпедії підказує щось про тюркомовне плем'я торків (?), яке тимчасово перебувало (???) на цій території у ХІІІ ст. Але версія про те, що назва походить від прізвища власниці села Катерини Торської мені видається вірогіднішою. Вікіпедія ще каже, що у 1331 р. в селі було засновано домініканський монастир, але це вже зовсім якась наукова фантастика. Особливо якщо врахувати, що документи вперше згадують Торське аж у 1440 р. 

В Торському археологи навикопували і поселення епохи неоліту, і давньослов'янський могильник з ювелірними прикрасами, і стоянку солютерської доби, і княже погребище, і якісь биті трипільські горщики. 

Пізніше, значно пізніше, в Торське переселяються гуцули, тут діють миловарна, свічкова та ткацька мануфактури. Начебто були в селі якісь укріплення, навіть замок, який зруйнували остаточно аж у часи Першої світової війни, але відомостей про цю споруду мало. Ян Лешек Адамчик у "Фортифікаціях сталих на польському передмур'ївід середини XV ст. до кінця XVII ст." згадує, що замок стояв над потічком Луги, а на карті фон Міґа позначений як "мурований замок з вежами". 

На початку ХХ ст. Торське було значно більшим, а теперішнє село Глушка було тоді одним з кутів Торського. Інші кути - це Рів, Луг, Коршмище, Біла, Заплота, Гнила, Рутка, Гончарівка.