Це зараз їдеш через Добрівляни (вони ж Добровляни, 2 т.ж., відомі з 1440 р.) на Заліщики, і нічого в око не кидається - крім лісів над Дністром і новенької церкви. А колись тут стояла досить симпатична дерев'яна святиня з цікавою легендою. Начебто її ніхто не будував - церкву приніс в село кормилець-Дністер, і сталося це - дивовижна як на легенди точність - у 1767 році. Що ж, приніс - подякували, встановили подарунок. Та невдовзі з Прикарпаття прибули люди з якогось села - наша, мовляв, церква, віддайте. Довелося повернути принесене Дністром законним господарям. Та за кілька ркоів, у 1780 році, нова повінь на Дністрі - і знову річка прибила до добрівлянського берега ту саму церкву. І знову з Прикарпаття прийшли гінці, та на цей раз люди храм не повернули. Так і стояв принаймні до кінця Другої світової війни.
Потопи і повені, коли живеш на березі великої річки, не така вже й дивовижна річ. Особливо велика повінь була в вересні 1941 р.: село настільки постраждало від води (від тривалих дощів Дністер розлився, рівень води піднявся на 2,5 метрів), що німецькі окупанти звільнили місцеве населення від податків. Хоча скільки тоді там було населення, важко сказати: коли в 1939 році Тернопільщина відійшла до СРСР, а сусідній, через Дністер Буковині лишався ще рік бути під румунською владою, з прикордонних Добрівлян радянська влада виселила геть усіх, розселивши добрівлянців по тернопільським поселенням бувших польських колоністів (поляки, хто міг, емігрували на землі етнічних предків). Лише окремі щасливчики змогли поселитися десь неподалік рідного села - якщо там, в тому неподаліку, мешкали друзі чи родичі, які погодилися приютити добрівлянців.
Добровляни зараз царство не архітектури, а флори: теплиці під помідори, а ще поруч з селом є два ботанічних заказники. Помідори - це спадкове: навіть в воєнному 1939 році Добріляни відіслали до різних міст Польщі (від Варшави і Лодзя до Катовиць і Гдині) 42 вагони помідорів на суму більш як 160 тисяч злотих. З старого можна згадати хрест з 1896 року, встановлений на похованнях загиблих від чуми (1894-1896). З зовсім-зовсім старого, кажуть, є рештки земляних укріплень князівських часів. Не сильна я в археологічних пам'ятках. Був колись у Добрівлянах панський фільварок баронів Бруницьких, а пізніше якоїсь Стелли де Турнав.
