Координати 48°34′10″ пн. ш. 24°47′35″ сх. д.

Понад 3 тис. жителів. Карта. 

Інет-сторінка села. 

Типові будинки, вокзали і міськради - дітище радянської доби. Зараз за спільними для всієї країни проектами нічого, напевне, не будують. Але несподівані близнюки з'являються до цього часу. За спиною Саджавки виростають Карпати, в Кутах вони вже виросли і оточують тебе зусібіч, в Новосілці на Тернопільщині ніхто про Карпати і не згадує - і в усіх трьох поселеннях стоять брати-кенотафи зі скульптурними групами. Четвертий брат, самий скромний, з'являється і взагалі під Чортковим, в Улашківцях. Всі скульптурні групи біля кенотафів різні (їх всіх ріднить хіба фігура ангела згори), але, здається, зроблені одними руками. І сталося це ще на зорі незалежності, у 1991 р. 

Саджавці з кенотафом борцям за волю України пощастило: так це довге село на Пруті запам'ятовується тисячам тих, хто добирається повз Саджавку в Яремче або Закарпаття. Та й самі селяни розуміють, що ось вона, головна архітектурна домінанта поселення. Не дві церкви, не стара мозаїчна, полущена часом автобусна зупинка - фігури. З ними фотографуються партійці, з ними роблять мотиватори (коли розумні, а коли й не дуже: "Чим частіше буваю в Іванівцях - тим більше люблю Саджавку", наприклад. Або ось ще: "В Саджавці вісілє? - А де у вас тут туалет"), з ними ж і демотиватори. Чудовий лакмус на головні сільські проблеми: погані дороги, відсутність дозвілля для молоді ("Куди у вас тут ввечері сходити можна? - У відро!"), переповнені автобуси. 

Назва в Саджавки - від річечки Саджавочки, лівої притоки Прута. Сажами начебто першопоселенці називали плетені з лози загорожі, які встановлювалися у воді - для вирощування риби. 

Місцеві краєзнавці впевнені, що був колись у Саджавці і форпост, згаданий як "надпрутянський замок" у книзі "Делятинщина: історико-географічне дослідження" (М.Клапчук, В.Клапчук) та монографії "Іванівці. Історія села над Прутом" В.Грабовецького.  В 1971 р. в урочищі Городище між Саджавкою та Княждвором археологи під час розкопок знайшли залишки укріпленого об'єкту Х-ХІІІ ст. 

В селі є дерев'яно-бляшана церква (1909, зведена священиком, зятем письменника М.Устияновича Сидором Бобикевичем на місці попередниці з 1758 р.). Освячено цей храм у 1912 р. 

З 2003 р. діє музей історії села.