Карта

Кадастрова карта Устечка (1826)

48°46′6″ пн. ш. 25°36′12″ сх. д.

Колишнє містечко це заліщанське Устечко, а зараз там лише 881 житель. Саме звідси для тих, хто сплавляється Дністром, часто починається шлях до найгарнішого місця України. До нього - 3 км.

Сплави Дністром без Устечка? Це зараз майже нонсенс. В селі навіть планували в 2011 р. облаштувати регіональний центр водного туризму - не в курсі, чи з того щось вийшло, але держава виділила на нього 500 тис. гривень. В планах - готель, кафе, велопрокат, прокат катамаранів, кінні прогулянки берегом.

Село вдивляється у власне відображення в Дністрі, з заздрістю поглядає на високий протилежний берег - там вже Городенківський район Франківщини, а ще там є рекреаційна зона, де можна залишити автівку - і прогулятися мостом. Все одно ж захочеться - дуже вже тут гарно. Дуже.

І міст кльовий, нехай і не той, що колись пов'язував Устечко з Михальчем - від того, викладеного польською бруківкою, лише опори збереглися. Цей - made in USSR, початок робіт - 1978 р. Ходять вперті легенди, що старий підірвали для зйомок фільму про партизанів. Той міст помирав кілька разів - як зомбі в фільмі.

Спочатку його підірвали польські військові у 1939 р. Керував бригадою саперів капітан Мажис (Marzys). На тому боці вже стояла шеренга радянських танків. Не стріляли - пропускали транспорт з людьми, що евакуювалися. Частина танків форсувала Дністер нижче мосту і пішла на Городенку. Міст поспіхом підлатали у березні наступного (? чи 1941-го?) року (якраз Дністер вийшов з берегів, форсувати іншим чином було дуже важко) вже радянські сапери, закидавши зруйнований парапет усім, що потрапляло під руку, але міст простояв недовго. Андрій Мельничук пов'язує руйнацію № 2 з катастрофічною повінню 1941 р., хоча й авіація додала - три радянські літаки літали над мостом, намагаючись влучити точно в опори - з шостої спроби вдалося. За іншими даними, міст підірвали у березні 1944 р. нацисти, коли відступали. Може, це була смерть мосту № 3. 

Після війни міст начебто знову підремонтували, але не дуже якісно - сяк-так він прослугував до 1970-х, а потім безславно помер під час льодоходу у 1980 р. Чи все-таки під час кінозйомок? Хто знає. Потрібно було новий - за нього і взялися. В інеті є схема цього залізобетонного коробчастого мосту (33+8х42+33м), змонтованого конвеєрно-тиловою зборкою, з монолітними опорами. На той час це був один з найбільших мостів у Європі - принаймні так стверджують місцеві. Ще кажуть, що проектувальники нового моста наробили помилок, через що споруда понад декаду стояла закритою. Дотягували додаткові арматурні канати молдавські мостовики на початку 1990-х. ГКЧП, совок сконав - нещасні мостовики додому, до якого рукою подати, мусили повертатися аж літаком через Київ. 

Сучасні опори мосту досить високі - і витримують повені на Дністрі, а от село від них час від часу страждає. 

Поселення відоме з 1590р. (за іншими даними, з 1414 р. як Устє), коли воно входило до Кам'янецького повіту. В 1600 р. належало магнатам Язловецьким, з ХІХ ст. - до ключа князів Понінських, власників Червоногруду, на початку ХХ ст. - до Любомирських. Через Устечко проходив своєрідний чумацький шлях, котрим возили сіль з Косова на Поділля.

Люстрація 1664-1665 р., коли Устечко належало галицькому старості Андрію з Потока Потоцькому, згадує, що в той час містечко було майже цілковито зруйновано - залишилося лише кілька убогих хат. 

 Чому Устечко? Ну звісно: тут в Дністер вливається річка Джурин. Тут здавна була переправа через річку. 

Село невелике, з одного боку його стережуть придністровські пагорби, яри Джурина, з іншого обмежує шлагбаум високого мосту через річку. Дивитися тут слід на краєвиди. І забутий костел Воздвиження Чесного Хреста на пагорбі (за Вікіпедією, це 1876 рік), зведений на кошти К.Понінського. Стіни всі у слідах куль - ще з Другої світової. Храм використовувався як експозитура червоногрудського костелу.

На горі вище - типової архітектури мурована хрестово-купольна греко-католицька Богородицька церква (1881-1886), зведена на місці дерев'яної попередниці.

Ще десь тут поруч знаходяться кілька карстових печер - таємнича Поросячка і вапняковий грот довжиною 8 метрів. В ньому, до речі, було знайдено фрагменти гончарної чорнолощеної кераміки з часів Середньовіччя. Можливо, і правда тут колись мешкав якийсь монах-самітник.

Є ще якісь рештки дзотів, але я таким цікавлюся мало.  

Добре, потішимо вас статистичними даними про Устечко.

В 1921р. тут було 376 домів, в 1931-му - 475. Зараз, думаю, набагато менше. З містечка в село Устечко дискваліфікували у 1934 р.

На 1900 рік тут проживало 1847 греко-католиків, 165 римо-католиків, 595 іудеїв. При панському дворі мешкало відповідно 33 українських греко-католика, 25 римо-католиків і 15 іудеїв. Була школа з польською мовою навчання - за Австрії двокласна, за Польщі - 4-класна.

Власники Устечка мали право на перевіз через Дністер на території всього району. Вздовж переправи через Дністер, біля лісу, вервечкою тягнулися корчми, де чумаки зупинялися попоїсти. Вози в них були довжелезні, запряжені в дві пари волів.

Населення Устечка займалося переважно гончарством: з глини робили горщики та миски, а потім випалювали їх в городах дерев'яними скипками, що надавало виробам гарного чорного кольору. Ще один місцевий промисел - виробництво деревного вугілля для ковалів та прасок (колись в них вкладали от такі розпечені вуглики). Сировина (дрова) були тут дуже дешевими: адже всі береги Дністра були (та подекуди й є) вкриті густими лісами.

Пошта в містечку належала до найстаріших в Галичині. Місцеві старожили згадували, що "Лямпа напроти пропінеції світилася раз на рік, на іменини бургомістра, щоб підхмелені гості, вертаючись додому, не влізли в болото". Гм.