1648 року, під час Визвольної війни, козачі війська взяли замок, в тому ж році нещасну споруду спустошили татари, зруйнували 140 міських будинків (майже кожен!).
Та і місто, і замок відродилися знову. Відомо, що у 1718 рці в Струсові було кілька ремісничих цехів, 1787 року в місті стояло 196 будинків, було 2 заїжджих двори, кілька крамниць навколо ринкової площі (шкода, не збереглася тут ні ратуша, ні будівлі ринку).
В деяких книжках можна знайти відомості, що тут таки збереглися залишки замку XVII сторіччя – та, скоріше за все, йдеться саме про каплицю в казково-гарному урочищі: внизу – зелене поле, на якому хто грає в футбол, хто випасає худобу, а навколо – кратер густого лісу на високих пагорбах.

Ще 1660 р. у містечку зводять ще один храм св. Миколая - дерев'яний. На його місці у 1930 р. під керівництвом місцевого пароха Теодора Цегельського споруджено масивний кам'яний храм.

В Струсові також зберігся палац XVIII сторіччя в старому парку – зараз там якась школа-інтернат для дітей звадами розвитку. Про палац докладніше - трохи нижче.

А про те, що в колишньому містечку все ще стоїть синагога, дізналася завдяки історику Софії Грачовій. Треба буде пошукати споруду при нагоді. Бо все ще її не бачила, а її ж навіть Юзеф Брандт, видатний полсьький художник бачив. Він мандрував Поділлям з фотокамерою у зовсім вже антикварному 1872 році - і зафіксував  і Струсів, і сусідні села, і от цю синагогу. Фото Брандта - у галереї поруч.

В книзі про Теребовлю читала, що у Струсові живе Ольга Сліпа - людина, яка фанатично віддана рідному містечку і робить все можливе для створення в ньому краєзнавчого музею. Струсів - батьківщина відомого літературознавця Марії Деркач, яка народилась 26 червня 1896р. у родині вчителя. Зі Струсовим пов'язані імена поетів Адріана Іванчука і Степана Будного.

В останнього з роду Струсів, галицького старости Миколая Струся (помер в 1627 р.) було дві дочки. Старша, Гелена, в першому заміжжі була дружиною Валентія Олександра Калиновського. В цьому шлюбі мала дочку Зофію, яка у якості приданого при шлюбі з Станіславом Реверою Потоцьким отримала Струсів. Праправнук Ревери, Станіслав Щенсний Потоцький (угу, "Софіївка"), перебираючись до своєї нової столиці в Тульчині, близько 1780 р. продав Струсів Лянцкоронським. Бездітні Лянцкоронські записали Струсів з навколишніми полями (а.к.а. Панталиха) свому хреснику Володимиру Баворовському (1825-1901). В кінці ХІХ ст. Баворовський продав цю місцевість своєму родичу Юзефу Голуховському (1861-1917). Від нього Струсів успадкувала його дочка Марія (народилась в 1895 р.), заміжня з львівським воєводою Петром Дунін-Борковським (1890-1946).

Тепер після цього калейдоскопу імен спробуємо розібратися, чий же палац ховається за велетенським греко-католицьким храмом в Струсові, посеред старого парку?

Палац в стилі класицизму, ймовірно, звели наприкінці XVIII ст. Лянцкоронські. Ім'я архітектора не збереглося. Так як родинні перекази пов'язували з будівництвом зодчого Франческо Боффо (Francesco Boffo), автора палацу в Чорномині, не можна виключати й версію про те, що споруда виникла набагато пізніше кінця XVIII ст. (Чорноминський палац на Вінниччині зводили в 1810-1820 рр.).

Палац з дороги НЕ ВИДНО, о туристе! Доведеться обходити греко-католицьку церкву і радянських часів корпуси інтернату, минати пустий-пустісенький басейн і спортмайданчик, і вже там, за деревами... Ну, побачите.

Розташована будівля вдало: на невеликому підвищенні. Описувати споруду не буду - все видно на фото.

Вже в часи Баворовських фронтон палацу прикрасив герб родини - Прус ІІ. Парковий фасад завдяки рельєфу був значно вищим за парадний. Диво дивне, та балюстрада палацу, про яку Роман Афтаназі пише в минулому часі (як і взагалі про палац) непогано дожила до ХХІ століття.

В центрі планування першого поверху був великий салон, від якого тягнулися репрезентаційні кімнати. Всього палац налічував 36 помешкань. В правому крилі розташовувалась домова каплиця.

За подільськими тогочасними технологіями, палац мав опалення (тепло поступало від гарячого повітря через систему труб). Виходи для труб було облаштовано в камінах, декоративних грубках або просто в стінах. Парадні сходи були прикрашені поручнями з кутої бронзи.

Все-все дерев'яне, від віконних рам і до двох велетенських креденсів, від столів і крісел і аж до більярдних київ, було виготовлено з ясеня з інтарсіями з рожевого (червоного?) дерева. Крісла в їдальні і кабінеті були оббиті шкірою.

Всі ці відносно скромні інтер'єри змінилися в часи Голуховського. Стіни оббили адамаском (кожна кімната мала свій колір), стелю прикрасили ліпленням, люстри завезли кришталеві. Світла не вистачає? До ваших послуг двометрові канделябри, які стояли на підлозі. З якоїсь іншої резиденції в Струсів навіть доставили старовинний "порцеляновий" п'єц. Один салон умеблювали в стилі Людовіка XV.

Практично всі ці розкоші зникли в часи Першої світової, коли струсівський палац було пограбовано.

Від палацу каштанова алея вела до парку, котрий розташувався в вигині Серету. Вглиб парку вела липова алея. Через місток через Серет можна було потрапити до оранжереї. В парку було кілька клумб, на меншій розташовувався сонячний годинник. Зараз в парку все ще можна побачити кілька старих дерев. Про парк чудово сказав Василь Бурма у книзі "Берегами Серету" (Львів, "Каменяр", 1979): "Серет тут неквапливий, але шумний. Річка робить півколо, повератючи вправо. На кінчику цього невеликого язика розмістився старий струсівський парк. Років 70-80 тому тут був, мабудь, і справді клаптик раю, та дві світові війни, які спустошливо пройшли по Струсову, понівечили прекрасний зелений масив".