Координати: 49°11′21″ пн. ш.25°46′51″ сх. д.

Біля 1,5 тис. мешканців.

Перша писемна згадка - 1394 р.

Карта

Тут вам що не напиши, ваша увага все одно буде прикута до назви, а не до історії. Знаю, сама така: картини, як по подільських пагорбах та лісках волочуть кобил, з голови викинути важко. Навіть важко додати щось до першого ж речення з енциклопедичної статті у "Географічному словнику Польського королівства та інших слов'янських держав" (том IV, Варшава, 1883 р.): "подільське велике село в урожайній глибинці, з чималими площами лісу та великою горільнею (винокурнею), а також з водяним млином на потічку, притоці Серету". Все десь так і лишилося - мінус винокурня, ну і не впевнена, що млин (він зберігся) працює і в наш час. 

Не важко натомість здогадатися, що в радянські часи не було на картах ніяких Кобиловолоків, з 1964 по 1990 роки існувало стандартне Жовтневе.

Вікіпедія стверджує, що у XVIIІ ст. поблизу села діяла папірня графа Рафала Людвіка Скарбека.

Дві третини села були греко-католицькі, а остання третина була римо-католиками. Ці останні на служби вибиралися в сусідній Янів (Долину), що не надто зручно. Потрібен був власний храм - і у 1882 р. на кошти впливової родини Дунін-Борковських звели невеликий мурований костелик Діви Марії. Після Другої світової костел перетворили на колгоспний склад, а потім і взагалі покинули напризволяще. Та сама історія, що й у сотень інших римо-католицьких святинь Західної України. 

Неовізантійський греко-католицький Вознесенський храм (1892, за іншими даними - 1882 р.) в наш час перекваліфікувався на православну церкву. 

В селі є монументальний пам'ятник Тарасу Шевченку та стела на честь педагога, поета та перекладача Василя Щурата, котрий мешкав у Кобиловолоках.