Якщо вибиратися з півдня Тернопільської області до Теребовлі, дорогою, що звертає з непоганої траси в с. Білобожниця, вас неминуче чекає принаймні один захоплений "ах!": коли перед очима відкриється панорама села Буданова з пануючою над ним замковою горою. За такий краєвид вибачиш навіть тутешнє дорожнє покриття, а часом і його відсутність. Місцевий замок путівники та реєстри оминають, неначе члени поважної родини племінника, який потрапив у якусь халепу, і дарма.

У цій мальовничій місцині над Серетом люди селилися здавна. З одного боку — вкрита лісом гора, з другого — ще гора, теж з лісом, і з третього — гора. Село, немов ягідка на дні бокалу, тішилося м'яким кліматом і природньою захищенністю від ворогів. Та з часом самого лісу та пагорбів стало не вистачати. На пагорбі виростає дерев'яний замок, зведений біля 1549 року галицьким воєводою Якубом Будзановим (Будзановським). Як він виглядав (і замок, і воєвода) — невідомо, фотографію винайшли на багато століть пізніше, а малюнків чи гравюр із зображеннями, власне, цієї твердині історія не зберегла. 1549 рік є одночасно і роком першої письмової згадки про поселення. Саме тоді польський король Сигізмунд Август (поляки його називають Зигмунтом Августом, але то таке) надав Якобу Будзановському та його дружині Катерині зі Злотників привілей перетворити село Скомороше (в інших джерелах - Скомрось) над Серетом на містечко.

До речі, зверніть увагу на прізвище фундатора місцевих укріплень. Так-так, саме магнат Будзанів дав своє ім’я поселенню, яке одразу в тому ж таки 1549 році отримало магдебурзьке право. Спочатку новостворене місто називали Злотнею Будзанівською - і чоловік власне его потішив, і його дружина Катерина про себе не забула. Пізніше назва скоротилася до Будзанова.

Будзановим теперішній Буданів пробуде аж до 1946 р., а потім загубить з свого "імені" літеру "з": щоб не надто по-польськи звучати, чи то пак дзвучати.

Дерев'яний замок воєводи Якуба вже у 1575 р. знищили татари під час одного з набігів.Воєвода не дуже переживав. бо на той час вже помер. Містечко майже повністю знелюдніло, тож тодішній власник Будзанова, якийсь Вільчек, запросив сюди поселенців з Мазовша. І ті поїхали.

На початку XVII ст. наступні власники Будзанова - Ян і Мартин Ходоровські - збудували на місці старого дерев'яного замку прямокутну муровану фортецю з чотирма округлими кутовими баштами. В містечку вже існувала римо-католицька парафія. Будзанів на той час виріс з сільця до цілком собі містечка, яке часто змінювало власників. У 1621 р. ним став Олександр Сененський, а потім — родина Левочинських.

Замок двічі успішно витримав козацьку облогу в часи Визвольної війни 1648-1653 рр., хоча під час третьої козацької атаки в 1651 р. і здався на милість переможців. Після цих подій форпост лежав у напівзруйнованому та розграбованому стані.

Опис замку 1661 року свідчить: тут зогнили дахи та підлога, башти і стіни мали чимало пробоїн, міст і стрілецькі галереї на баштах прогнили, пічки в житлових приміщеннях стояли розваленими. Навіть колодязь — і той не діяв. Не дивно, що коли турецька навала котилася Поділлям, вона не оминула цю твердиню. Хоча новий власник Будзанова з 1672 р., Томаш Лужецький, і спробував відразу відновити фортифікації, розуміючи всю погрозу ситуації неподалік турецького кордону. На жаль, втримати фортифікації йому не вдалося.

Ті часи народ запам’ятав легендою про те, як сунули османи на Будзанів. Було це вже у 1675 р. Йшло їхнє військо з Теребовлі. Завчасно попереджені жителі містечка укрилися за замковими стінами. Та вночі у замкову браму хтось постукав. Заплаканий жіночий голос просив змилостивитися якщо не над нею, то хоча б над дитиною, яку жінка несла в руках, взяти маля під захист мурів. Так як ворог, на думку оборонців, був ще далеко, брама замку в Будзанові розчинилася перед жінкою. Хто ж знав, що була це турецька пастка: яничари увірвалися до укріплення і вбили всіх оборонців Будзанова. Потім всіх загиблих поховали ті, хто вцілів, в урочищі неподалік фортеці. Жінок і дітей — кожного окремо, а чоловіків у трьох братських могилах. З того часу урочище, де стояли 79 могил, називається Погибницею. На одному з поховань був камінь з написом: "Тут, в тому місці, Погибницею званому, спочивають оборонці від турків і татар 1675 р."

Бачите, як цікаво: до польських хронік увійшла мужня оборона Будзанівського замку у 1672 р. Томашем Лужецьким та його воїнами і їхня загибель. А українці увіковічнили в легендах наступну навалу яничар, у 1675 р.

Знищений, спалений замок довго ще стояв пам’ятником полеглим в війні з турками. Лише 1765 року коштами нових власників поселення, Євстахія та Марії Потоцьких, західну частину замкових мурів було перебудовано на костел. Пресвітерій і передсінок було зроблено з двох замкових веж. Біля замку дотепер простежуються сліди валів. Південне крило фортеці ще на початку ХХ століття зберігалося, хоча й в стані руїни, а до нашого часу не дійшло.

У 1817 році новий власник міста Бобровський дарує замкову територію на вічні часи місцевому пробоству. Місто вже не оборонялося, а розвивалося: діяли шевський, кушнірський та гончарський цехи. 1898 року тут було відкрито ткацьку, 1906-го р. - гончарну школи. Етнографам на примітку, Буданів – центр димленого гончарного посуду, декорованого загладжуванням.

1846 року будзанівський ксьондз Міхал Кульчицький прибудував до східного замкового муру житлове приміщення, в якому розмістився монастир шариток - сестер милосердя. При обителі діяв, як водиться, ще й шпиталь та виховний заклад для дітей. Так ще в ХІХ столітті замок-воїн перекваліфікувався на монастир-лікарню.

Наступні власники містечка, Баворовські, залишили все як є: хай собі шаритки хазяйнують у колишньому замку. Монастир було сильно зруйновано під час Першої світової війни, тоді ж сильно постраждали і рештки замкових веж.

А вже після Другої світової, в 1956 р., відновлений комплекс запрацював як психіатрична лікарня на 300 ліжок. На той час Буданів, вже не містечко, але село, мав статус районного центру УРСР (до 1959 року).

Тут варто зробити невеликий відступ. До 1939 року на Тернопіллі майже не було закладів психіатричної допомоги. Чи то психіка в тодішніх людей була міцніша, чи то замки якось по-іншому використовувались — хто знає. На всю Східну Галичину (6 мільйонів населення!) діяла лише одна психіатрична лікарня у Львові, розрахована на 1 000 ліжок, та й та була платною, не всім по кишені. За даними 1937 р. в Галичині страждало від розладів психіки приблизно 6 000 осіб. Заклади лікування психічнохворих були необхідністю, і вибір начальників від медицини випав на Буданів. Вже через два роки роботи, в 1958 р., кількість ліжок у Буданівській психлікарні зросла до 415. У грудні того ж року відкрився ще один заклад на 300 ліжок — і теж в історичному місці, в Почаєві.

... Село розплилося великою калюжею перед форпостом-лікарнею, повз гору з фортецею тягнеться дорога на Теребовлю. Прямокутник ринкової площі давно заріс деревами, не знатимеш, де він - самому і знайти буде важко. З пагорбів Буданів виглядає більш імпозантно: де-не-де видніються старі, ще австрійських часів, кам'яниці, блищать на сонці маківки кількох храмів. Одна з церков, що стоїть на невеликому підвищенні неподалік від замку, - церква св. Юрія, вона з кінця XVIII ст., але зовні про це і не здогадаєшся: заремонтована до євроремонтного жаху.За іншими даними, церква зведена у 1810-х на місці старішої дерев'яної попередниці.

На околиці села зберігся старий іудейський кіркут-цвинтар. В містечку була і дерев'яна двохсотлітня синагога, котра не пережила буревіїв ХХ століття.

Біля замкової гори туристів зустрічає гіпсова кремезна колгоспниця з великим снопом пшениці під пахвою. Права рука підпирає бік, зачіска чимось нагадує фірмовий стиль Юлії Тимошенко, обличчя спрямоване в бік костелу Святого Хреста: подивимось, мовляв, хто у нас тут зараз пан, а хто пропав.

Що ж, подивимося.

В костелі Святого Хреста давно йде реконструкція з елементами реставрації. Станом на 2014 рік храм виглядав новенькою блискучою копійкою поруч з досить таки втомленим на вигляд лікарняним корпусом. Стіни в костелі товстезні, а парадний бароковий фасад розташований дуже нетипово: у бічній стіні. Привертає увагу меморіальна дошка на честь 10-річчя незалежності Польщі, встановлена в 1928 році.

Психіатричний заклад в буданівському замку працює і сьогодні. Не варто боятися його пацієнтів: навряд чи вони перешкодять нечастим туристам оглянути залишки місцевих фортифікацій. Їх ви не побачите, хіба почуєте через вікна. Обов'язково медпрацівник в халаті вийде на поріг і буде пильно стежити за вашим пересуванням територією колишнього замку. Нічого не скаже, піде лише тоді, коли й ви залишите замок. А замок залишиться з вами і потім: у спогадах, примарною мрією на вершині гори над селом.