Карта.
Можливо, хтось пам'ятає мої поневіряння липованськими стежками у прикордонній зоні поруч з Румунією? Хочу сказати, що не завжди так є: не кожен клаптик прикордоння захищають лейтенанти з довгими віями. Ось вам приклад: Mezovari. Саме так угорською (і це є на дороговказі) називається велике (понад 3 т.ж., майже всі етнічні угорці) село, куди чорти мене з Міком занесли о шостій ранку 18 серпня 2004 року. Причому пішки: жодна машина нас не підібрала. Ми йшли собі і йшли у напрямку Угорщини, яка розпочиналась відразу за селом, і нікому до нас, потенційних шпигунів, не було ніякої справи. А чого нас чорти несли саме туди - слухайте.
Назва в села - промовиста. Вари, замок угорською. Тут, як і в недалеких звідси Хусті та Королеві, також був замок, що за часів середньовіччя охороняв соляні шляхи. Не варто й нагадувати, що сіль була найголовнішою корисною копалиною краю у ті часи. В 896 р. угорські племена, керовані Арпадом, захопили місцеву фортецю після триденної облоги, а полонених воїнів у кандалах відправили до замку Хунг (Унг? Унгвар-Ужгород?). Доконала фортецю орда Батия в 1241 р.
Відомостей про замок Боршо залишилося мало, все, що вдалося відкопати - те, що розташовувалася твердиня десь поміж селами Вари та Боржава, над Тисою, у яку у Варах впадає Боржава (не село, а річка), що дотепер від фортеці залишились жалюгідні залишки, а на її місці зараз цвинтар. Замок пам'ятка (пам'ятка?) не стільки архітектури, скільки археології: залишились від фортеці лише земляні вали. Навіть такий фанат фортець як я вирішує пожаліти втомлені ноги. Іншою перешкодою є те, що я у абсолютно іншомовному оточенні. Всі вранішні пташки, що гнали на пасовище своїх корів або торгували в крамницях нехитрим крамом, розмовляли виключно угорською. Або - з сильним акцентом та у відповідь на наші запитання - російською. Мигами порозумітися можливо, але процес забере массу часу. Кінець кінцями, у Варах є і крім руїн на що подивитись.
От і дивіться: розкішний храм у самісінькому центрі села, поруч з клубом та поштою. І хоча "Пам'ятки архітектури та містобудування УССР" жодним словом не згадують костел у Варах, на відомому сайті "Архітектура Закарпаття" є інформація, що ця однонавна базиліка з хрестоподібним перекриттям нефу та високою дзвіницею була зведена ще у ХІV ст.! Справжній готичний храм, рідкість для українських теренів. На башті — симпатична дерев'яна галерея з чотирма башточками (перебудова ХVI ст.). Завершення куполу барочне, воно з'явилось чи не найпізніше, вже у ХVІІ ст., і зараз замість дранки чи ґонту вкрите бляхою. Так дешевше :о(.
На фасаді - меморіальна дошка на честь подій 1703-1711 років (своєрідна фронда угорських шляхтичів тих часів). Головний вхід - низенький-пренизенький, певно, вріс у землю за сторіччя хіба не на метр. Прикрашений вінками з хвої та угорськими прапорцями (тут маса таких проявів чужого патріотизму). Шкода, всередину потрапити було неможливо, тому мушу задовільнитися лише чужими фото інтер'єрів (див. поруч).
Люди селилися тут здавна: біля села знайдені скарби епохи пізньої бронзи і раннього заліза (кінець ІІ - поч. І тис. до н.е.). За Середньовіччя село було релігійним центром: в документах під 1324 р. місцевим архидияконом значився якийсь Іван. З середини XIV ст. Вари мали міський статус, були королівщиною (власністю королеви Єлизавети). За грамотою 1354 р. Вари мали привілей на володіння землями і лісами, на самоврядування і суд, мали власний млин. На початку XV ст. Вари підпорядковувались Мукачівському замку. В 1515 р. міщани брали участь у повстанні Д'єрдя Дожа. В 1556 р. містечко спалили татари. 21 травня 1703 р. у Варах почався антифеодальний виступ селян, який очолив Томаш Есе. Невдовзі виступ переріс у визвольну війну під проводом Ференца ІІ Ракоці проти Габсбургськой монархії.
З 1726 р. Варами володіли Шенборни.
І ще важливий момент. На моє запитання як потрапити у Вари касирша станції у Боржаві довго щось йойкала, мене не розуміла. аж нарешті сплеснула руками: "Вам треба у Варієті? Йой, це далеко!.." Майте на увазі: Вари лише офіційно Вари. Для мешканців село має інше ім'я.
