Карта
Старовинне село (899 ж., переважна більшість населення українці), що лежить якось так посередині між дорогами з Берегового на Іршаву та на Виноградів. Раджу добиратися Виноградівською трасою: тоді по дорозі подивитесь ще й Мужієве та Бене, хоча можете без зупинок їхати в Квасове маршруткою з Берегового - це всього 12 км.
Існує дві версії походження назви Квасово (Kovászó): або від давньослов'янського слова "квас" (не так напій, як щось квасне - або дріжжі) - або від кремнія, яким багаті околиці села (в цьому разі походження назви вже угорське). Вибирайте свою версію :о)
Якщо вам цікаво, ми взагалі топали у Квасове по 30-градусній спеці пішки від костела у Бене (саме там треба повертати на Квасове - увага автомобілістам!). Радувало те, що на питання "А де у вас тут замок?" місцеві охоче давали підказки. отже, не даремно йдемо, отже, щось там є. І дійсно - у центрі села, там, де маршрутка висаджує своїх пасажирів, височіє двоповерхова будівля школи, а на 15-метровому пагорбі над школою легко помітити руїни замку ще ХІІ (!!!) століття. Сподіваюсь, саме з 2004 року і надалі руїни справді буде легко побачити - адже саме цього року їх розчистили від жахливих джунглів дикого винограду та інших родючих синів Флори.
Від замку фактично лишилися невеликі фрагменти стін. Тож якщо ви не фанатик оборонної архітектури, їхати аж сюди вам, певно, і не треба.
Лірично-кулінарний відступ: кафе у селі є, і теж неподілак зупинки маршрутки, та з асортиментом там біднувато.
Перша згадка про саме село в документах відноситься до 1390 р., коли Квасове отримав в дарунок від польского короля Сигізмунда Янош, син Дьєрдя Надьмігайї.
Руїни замку ХІІ-ХІІІ ст. розміщені на 15-метровому (всього-то!) пагорбі над р. Боржава. З заходу замок захищав, як і належить, глибокий рів. Зводили цього контролера "соляного" шляху з необробленого каміння з домішками цегляної кладки. Власник будував твердиню поруч з селом - наслідок своєрідної залежності феодала від власних кріпаків, котрі платили йому натурою. На замчищу, певно, був житловий будинок - ймовірно, двоповерховий. Самотній пагорб, котрий прикривав фортифікації з боку долини, виступав час від часу непоганим щитом: з-за нього можна було влаштовувати непомітні атаки на чужі каравани, що слідували з Марамороша в Угорщину.
У плані, як і видно поруч, фортеця трикутна, товщина стін - 1,3 метри. А от у круглій башті-донжоні, найдавнішій частині замку, стіни були аж 2,05 метрової товщини! Зі сходу до замку примикала споруда нез'ясованого призначення. Дослідники вважають, що у перші роки існування замок був муровано-дерев'янним.
Певно, такими й були типові рицарські замки. Фортеця контролювала сухопутний соляний шлях і вихід із Боржавської долини. У ХVІст. власник замку Павло Мотузнаї неодноразово грабував місцевих селян і феодалів. У результаті цього угорський дворянський сейм у 1564 р. постановив зруйнувати замок (що і зробив на радість сусідам-немешам загін під приводом Швенді Лазаря, принагідно спаливши укріплення), а майно власника конфіскувати на користь держави.
Пізніше селяни розібрали зовнішні стіни твердині собі на комори та будинки.
Неподалік від замку знаходиться садиба Погані, оточена старовинним садом. (З 1808 р. частина села належала Ференцу Погані). В радянський час палацик використовували як склад.
Мурована церква, яка зведена в 1895 р. на місці дерев'яної попередниці з 1773 р., віддана місцевій греко-католицькій громаді.
А ще в селі такий собі Еміл Турані видає 300 примірників газети "Лонт", а дітвора розносить по дворах. Журналіст-аматор хоче, щоб сусіди більше знали одні про одних і про рідне Квасове. Газета, що виходить раз на місяць, розповідає про старожилів села, депутатів, місцевий старовинний замок, характер і перепади глибин у річці Боржава, подає юридичні консультації, коментує сільські чутки і т.д. «ЛОНТ» досліджує місцеві конфлікти.
