Як згадує грецький хроніст Калкондулос, Дракула оточив себе тілесною стражею, що свідчить про недовіру воєводи до своїх підданих і особливо бояр, прихильників клану Данєшті. Боярська опозиція, що не бажала мати сильного правителя, час від часу влаштовувала заколоти, один з яких, очолений Альбу Великим, був дуже жорстоко придушений Дракулою. Ці події знайшли відображення у німецько-саксонських переказах середини ХV століття й навіть були віддруковані у 1500 р. у місті Страсбург з відповідними ілюстраціями. Видрукована історія виглядає приблизно так. ...Воєвода, бажаючи помститись боярам, запрошує усіх знатних бояр і дворян до своєї резиденції, потім задає усім підступне запитання про те, скількох вони пам’ятають правителів, що керували до нього. Ніхто не пам’ятав точного числа воєвод, одні називали п’ятдесят, інші – тридцять. Тоді Дракула сам дає відповідь й називає сімох представників свого тільки роду. За неправильні відповіді п’ятсот бояр було посаджено на палі. На думку істориків, ця цифра була дещо меншою, а саме п’ятдесят чоловік було посаджено на палю. Існують версії і про двадцять тисяч страчених (Міхаел Бегейм). Скоріш за все, точне число жертв було невідоме і їх число збільшувалось пропорційно віддаленості того чи іншого регіону від місця події. Подібні провини Дракули згадує у своїх записах також його прямий потомок Міклош Олаг, архієпископ Естергомський. Згодом процедура саджання на кіл стала для Дракули улюбленим способом страти, через що його прозвали Цепешем у себе на батьківщині, Казіклі в Туреччині, Коробогузо в Угорщині.

Перекази про звірства Дракули повідомляють також, що з не меншою жорстокістю він поводився зі старцями, жебраками та каліками. Запрошував їх до якоїсь будови, примовляючи, що позбавить їх усіх земних болячок і скорбот, пригощав, а за тим підпалював “гостей” разом із будівлею. Згідно із цинічною заявою Дракули, в його країні мали залишитися тільки багаті і ніяких бідних, які турбували б різними скаргами воєводу.

Даним оповідкам суперечать візантійські і російські хроніки, в яких Дракула іменується “Великим” і “мудрим”, “богом помазаним” володарем і “справедливим суддею”. Особливо на заслугах Дракули наголошує російська хроніка і зрозуміло чому - написана вона була у часи царя Івана ІІІ та його онука Грозного, які стикалися з тими самими проблемами, що й Дракула. Цікаво, що російська страта колесуванням дуже нагадувала страту посадженням на кіл.

Інша легенда про діяння Дракули розповідає про насилля над громадянами міста Тирговища-столиці, яких за участь в забитті батька і брата воєвода зігнав до резиденції в Ардєш, щоб вони збудували на вершині сусідньої гори фортецю, яка мала бути споруджена до кінця року. Міщани виконували веління воєводи, вмираючи сотнями від голоду та холоду, але фортецю збудували. Вона була названа Поенарі, її руїни стоять донині. Однак не ця історія стала найвідомішою в історії діянь Дракули. Резонансним (на всю Європу) став похід Дракули на трансільванські міста Брашов та Себен. Подібного розмаху жорстокості Східна Європа, мабуть, не бачила з часів татаро-монгольської навали ХІІІ століття.

Саксонський фактор

Ворожнеча Дракули з трансільванськими саксонцями має свою передісторію. Її витоки криються у волоській політиці саксонців, головну роль в якій відіграли меркантильні інтереси останніх. Добре відома нам “Страсбургська” друкована історія надає опис одного з перших конфліктів між Дракулою та саксонцями, замовчуючи, правда, причини, що його спричинили. Слідуючи опису події, Дракула спустошив одне прикордонне саксонське село Бекендорф, усіх жителів якого закував у ланцюги і відвів до Валахії, де і посадив їх на палі. Цей сумний “випадок” підтверджує лист Ласло Гуняді (сина регента Яноша), датований груднем 1456 року і адресований громадянам міст Себена та Брашова. У даному листі Гуняді дає знати саксонцям, що до нього з надійних джерел надійшла інформація про спустошення, завдані Дракулою Південним областям Трансільванії, тому він просить підтримати власного претендента на престол Валахії Дана (ІІІ) грошима і військом. Він також застерігав саксонців, що Дракула повторить набіг в недалекому майбутньому.

Нові напади Дракули на Трансільванію, як і передбачав Гуняді, періодично відбувалися з 1456 по 1462 рік, причому чим далі, тим більше зростала їх жорстокість. Але чим можна пояснити ці напади? Причини різні, проте найголовнішими з них були, мабуть, зависть до багатства саксонців з боку Дракули, меркантилізм і непослідовність у політиці з боку саксонців. Як відомо, трансільванські саксонські купці були найбільшими посередниками у Левантійській торгівлі, через їхні міста пролягали важливі торгівельні шляхи, вони ж контролювали Волоські і Молдовські ринки, торгуючи на них дорогоцінностями, тканинами, бакалією та іншими продуктами власного виробництва. Натомість з Валахії вивозились сільськогосподарські продукти, які доставлялись саксонцями через Буду та Відень до Нюрнберга та Данціга у Німеччині. Колись саксонські купці мали необмежені привілеї при зборі мита та податків, урізані за часів Людовика Великого та Жигмонда. Отже, якщо саксонці володіли незліченними багатствами, то Дракула правив країною, розореною турецькими походами та даниною. Коли Волоський воєвода виявив бажання поправити свої фінансові справи за рахунок обмеження прав і привілеїв саксонських купців, останні почали підтримувати опозицію в країні, надаючи кошти претендентам на трон. В часи першого правління Дракули в Трансільванських замках Омлаш і Фогараш або і в містах волоські опозиціонери завжди знаходили прихисток, і це добре було відомо Дракулі. Неодноразово воєвода надсилав листи саксонцям, в яких вимагав не підтримувати претендентів на трон –Дана (ІІІ) та Влада Калугера, але ті продовжували користуватися їх підтримкою. У відповідь Дракула спалив у якомусь сараї чотириста молодих купців, які прибули до Валахії з метою вивчення мови. Згодом воєвода напав на Брашов, спустошивши усі околиці та навколишні села. Їх жителів за “традицією” було страчено на палях. Одного разу саксонці проявили впертість, обороняючи замок Зейндінг, тоді Дракула вилив свою злість на невдасі – своєму полководцеві, посадивши його на кіл.

В 1457 р., після страти Ласло Гуняді, в політичному житті Угорського королівства сталися великі зміни. На чолі магнатської ліги, якою раніше керував страчений Ласло, став його дядько Мігай Сіладі. На даний момент він поставив собі за мету зламати опір воєводи Трансільванського – Розгоні. Для боротьби з Розгоні потрібен був союзник, якого Сіладі знайшов в особі Дракули. В грудні 1457 р. він надсилає воєводі листа, в якому називає Дракулу своїм братом “fratrem nostrum” і береться залагодити конфлікт з саксонцями. Сіладі свою обіцянку виконав, і колишні вороги знову стали друзями. Вже у 1458 р. Дракула підтримав лігу Гуняді у стремлінні посадити на угорський трон Матяша племінника Сіладі.

Михайло ФЕДАК, Мукачево