Не вірте тим, хто каже, що назва села ніколи не змінювалася. Мадяри називали його Sosfala або Sósújfalu. Румуни - Dumbrava.

Наші джерела подають першу згадку про село чи то з 1600-го, чи то з 1611 р. І з датуванням Успенської церкви повна плутанина: відомий дослідник української літератури Григорій Логвин подає цифри 1654-1656 ("Памятники искусства Советского Союза. Украина и Молдавия", М., Искусство, 1982), а от на сторінці в Сергія Кифаренко знайдемо іншу дату: 1611.

Науковцям тут розбиратися - тим більш, що літом 2007 року в храмі велися реставраційні роботи. Добре. Шкода, не було часу гасати по селу за ключем (хоча поруч стояв відчинений етнографічний музей, що діє з 1989 року, і там би мали допомогти з відкриттям храму, але часу було ну дуже обмаль. Наступним разом. Він, цей раз, точно буде).

Шпиль цієї готичної мініатюрної красуні, складеної без жодного цвяха з дубових колод, видно вже з під'їздів до села. Вона справді дуже маленька. Зараз, під час реставрації, з стін церквиці познімали старі дерев'яні хрести - і від них залишилися на її тілі білі плями - як від годинника на засмаглій руці.

Церква тридільна, з квадратовою навою і прямокутним вівтарем. Довжина храму 14 м. Бабинець однакової широти з навою. Його портал займає дві третини від широти бабинця. Двері низькі-низькі - не захочеш, то будеш змушений церкві вклонитися, коли зайдеш.

Висота башти-дзвіниці - 25 м. Башта має декоративне підсябиття. На південний захід від церкви стоїть каркасна дерев'яна дзвіниця. Теж з XVII ст.

Головний скарб храму - його розписи з XVII ст. - треба буде колись побачити обов'язково. Північну частину церкви прикрашає "Страшний суд" (1662), південну і західну - "Страсті" (як це українською?), східну - сцена розп'яття та апостольський ряд. Плюс різьблений позолочений іконостас XVII століття.

В травні 2007 р. сюди возили київських журналістів - презентували свої туристські скарби. Ну, супер. Може, навіть колись нормальну дорогу зроблять і вказівники поставлять...