Тут все не так і так, як в іншій, ЗА-карпатській частині Західної України. До розкішного замку в райцентрі приклався і той, хто розбудовував замок в рідному Кам'янці: князь Федір Корятович. Мало того, він тут ще й встиг самому Дияволу при цьому насолити, надуривши бідолаху і викопавши чортовими ручками глибокий фортечний колодязь!
Тут чисто і тепло. Двічі зустрічаючи свої дні народження в цьому краю, можу сказати:
Рай існує, і я його бачила. Останні дні квітня, мій день народження, - саме той час, коли ворота раю відчиняються, і в запашній піні квітнучих магнолій та сакур хочеться втопитися навіки. Мукачівщина навесні - це казка. Я буду там ще, неодмінно. І саме наприкінці квітня.
З усіх районів Закарпаття Мукачівщина має найбільше сіл, де колись було й найбільше дерев’яних церков найрізнороманітніших форм. Звідси походять всі шедеври лемківського храмобудування. Та храми гинуть, як і люди. Лише на поч. ХХст. перестали існувати церкви в Брестові, Грабові, Грибівцях, Ділку, Жнятині, Залужжі, Зняцеві, Страбичеві, Червеньові, Критому, Косині, Нижній Визниці. У 1917 р. згорів римо-католицький костел у Синяку. У 1929-1931 роках три розкішні лемківські церкви з сіл Глинянець, Обава і Медведівці перевезли в Чехію.
Та залишаються замки: суворий Чинадіївський, глянцево-популярний Мукачівський, та романтичний Шенборнів (знову в Чинадієві). Вже заради них варто побачити цей край!
