|
|
Кілька берегівських інтер'єрів з претензією: на готику... (римо-католицький костел) |
... і панську розкіш (Ресторан "Золота пава" в бувшому берегівському Казино). |
Запрошуємо в Берегове (Берегсас). 1899 р. |
Вперше я потрапила сюди рано-вранці 18 серпня 2004 року. В'їхали ми з боку Мужієва - і все було не до смаку. Зачинені кафе, зруйнований автовокзал, центр, що незрозуміло де подівся... Треба було просто заїжджати з міського парадного входу - зі сторони Мукачева.
Переддень мого дня народження в 2005 року видався, натомість, теплим, гарним і трошечки казковим. Виявилося, Берегове - чудове місто, в яке я й закохалася. Може, любов з другого погляду більш тривала та справжня? :)
Для святкувого обіду ми одностайно вибрали "Золоту Паву" в центрі. Для проживання - готель (на 150 місць) при спортивній базі "Закарпаття". Шкода, що під час вечірньої прогулянки ми навіть підійшли до термального басейну, що ховався в квітнучих сакурах, навіть сфотографувала я його (невдало, щоправда) кілька разів, а ось здогадатися там покупатися - не вийшло. Але цей гріх я зможу в древнього Берегсасу відмолити наступного свого візиту.
Розказати про ВСЕ, що є в цьому маленькому угорському куточку України навряд чи варто - відкрийте це місто для себе самі. Я ж лише запропоную одну з своїх статей для журналу, який - попереджаю! - не спеціалізується на історії та архітектурі.
Яка головна ознака, за якою людина відразу ж розуміє: вона опинилася закордоном? Напевно, справа навіть не в різниці архітектурних деталей або кольорі шкіри перехожих навколо, а в іншому мовному середовищі . Хочете відчути себе в іншій країні, не проходячи митниць? Відправляйтеся в Берегово, затишний райцентр Закарпатської області над тихою річкою Верке.
Місцеве населення називає місце свого проживання по-старому, як "за Угорщини": Берегсас. Берегівський район у 1991 році одержав статус окремого угорського автономного округу. Це помітно. Вивіски та оголошення пишуться спочатку угорською, а вже потім перекладаються на державну мову. Іноді словникового запасу не вистачає - і переклад розчулює наївністю: "Харчі". Так просто.
Над міськрадою м'який вітер перебирає тканину двох прапорів: українського й угорського. На вітринах, трохи нижче годин роботи магазинів і кав'ярень, напис: "за к.ч.". Таємничий шифр зрозуміти не так і складно: працюємо з такої-то по таку годину за київським часом. І час, виявляється, у них тут свій, закарпатський...
На меморіальних дошках (їх тут аж 45) - вінки з угорськими прапорцями. Найбільший храм - на тисячу сто чоловік - лютеранський. Навіть знайомі з дитинства назви вулиць (такі є в будь-якому українському місті) поза кирилицею виглядають екзотично: "Sevcsenko utca". Тут живуть привітні, усмішливі люди. Тільки спробуй пояснити їм, що ти шукаєш зупинку маршрутного таксі на Мукачеве...
Повна ілюзія не самого близького зарубіжжя. Але з українськими акцентами: то пам'ятний знак на честь 175-річчя з дня народження Кобзаря, то прикрашена меморіальними дошками як ветеран орденами українська Берегівська гімназія.
Квітучі сакури і магнолії, трохи завчасні свічі каштанів і запашна піна бузку роблять прогулянку по тихих, затишних вулицях весняного міста вдвічі більш приємною. Самий час оглянутися, що тут є цікавого крім латинського алфавіту і м'якого клімату.
А це - вид від "Пави" на костел. Треба ж показати, де ті інтер'єри є. |
І століття тому це місце теж було пов'язане з вином. |
Перша асоціація зі словом "Берегово" у багатьох - відомий винзавод. І правда, є такий на окраїні, у колишній літній резиденції графа Шенборна. У графа був чудовий смак, і місця під свої романтичного виду палаци він вибирав і правда розкішні: як тут, біля підніжжя гори в древньому Берегсасі, або неподалік від Сваляви. Завод і на завод не дуже то і схожий: ну справжній замок, як його малюють ілюстратори дитячих казок. Висока вежа з гострим конусом даху, затишний сад навколо. Тільки от потрапити на територію, якщо ви не на офіційній службі в Бахуса, нереально.
Хоча впадати у відчай не варто. У місті маса цікавих пам'ятників часів настільки сивих, що більшість старожилів українських земель по той бік Карпат можуть видатися в порівнянні з берегівськими костелами і палацами новобудовами.
Візьмемо хоча б височенний костел у самому центрі, на площі Ференца Ракоці. Первісне ядро храму з'явилося ще в ХІІ столітті! Храм намертво прив'язаний до самої казкової легенди про зародження міста. Вона оповідала про пастуха Саса і його задерикуватих биків. Після чергової "кориди" на березі Верке, де зараз виситься храм, Сас знайшов горщик із золотом. За ці гроші пастух вибудував церкву над рікою. Звідси, мовляв, і ім'я в міста: Берег-Сас.
Конкуруючий переказ про засновника міста нагадує про себе на фасаді все того ж храму. Це меморіальна дошка на честь герцога Ламперта, молодшого сина короля Бейли. Саме йому приписують історики честь заснування поселення, що один час навіть носив ім'я монаршого нащадка: Вілла Ламперті. І тільки в 1141 році в місто, яке втомилося від постійних "гастролей" половців, король Гейза ІІ переселив саксонців, "сасів". З того часу місто і стали називати: Сас або Лампертсас. Але повернемося до костелу.
Батиєво військо не зжалилося над святинею в 1241-ому, але в 1370 році на тому же місці виріс новий храм - готичний, за модою того часу. Старий бічний вхід у костел, який вріс в землю, здається, на півметра, прикрашений незрозумілими кам'яними обличчями - тих ще часів.
Реконструкція 1839 року, звичайно, змінила вигляд будинку, але не нашкодила загальній картині. У тіні каштанів за собором ховається "Графський двір" - садиба трансільванського князя Габора Бетленi (1629). Зараз тут невеликий аматорський краєзнавчий музей на 4 зали.
Перед головним порталом храму - бронзове погруддя королю Іштвану Святому, засновнику Угорської держави, а навпроти - камерний, тонконогий, хлоп'ячий пам'ятник цілком дорослому Шандору Петефі. А за спиною поета...
Берегівська "Золота пава" в липні 2010 р. |
Вигадливий будинок з башточкою і витонченими панно епохи арт-нуво на фасаді не дасть помилитися: так будували в епоху модерну. У приміщенні колишнього казино зараз вальяжно розташувався найкращий, мабуть, ресторан міста - "Золота пава". Стиль витримано навіть у дрібничках: естрада у виді павячого хвоста, світильники-птахи, букети павого пір'я. Розкіш дзеркал і м'яких диванів. Меню на двох мовах . Ввічливий швейцар. Тут смачні салати, величезні порції і смішні ціни.
Але відвідувати відкритий термальний басейн, куди мінеральна вода надходить зі скважини глибиною 1680 метрів, на повний шлунок не варто. Поруч з цією аква-радістю знаходиться трамплін для фрістайлу, спортмайданчик, сауна. Усе це багатство можна знайти на території спортивної бази "Закарпаття".
Обов'язковий пункт у програмі відвідування Берегового - прогулянка по старому Корзо (зараз - площа Кошута). Тут серед яскравих пряничних двоповерхових будиночків височіє величезний будинок колишнього імперського суду (1908). Ференц Яблонскі, архітектор, не стримував власних творчих поривів: серед кімнат величезного палацу мається навіть зал для фехтування. Шкода, що місто не може "потягнути" власним коштом реставрацію такої гігантської махіни. Як завжди, допомогти зголосилися угорці.
Поруч - площа Героїв. На ній розташований перший Береговский готель "Орослан", побудований у XVІІ столітті , а також народний угорський театр. Стіни будинку прикрашає чергова меморіальна дошка на честь Шандора Петефі, який зупинявся тут у 12-13 липня 1847 року.
Спокійні бічні вулички змійкою плутаються серед невеликих, але своєрідних - кожен! - особняків ХІХ - початку ХХ століть. Кращого підручника з угорського модерну в Україні годі й шукати. Нечасті багатоповерхові будинки виглядають прибульцями в цьому застиглому минулому. Минуле - це завжди солодка, але з ноткою гіркуватого жалю ностальгія.
© Blacky
Чи змінилося Берегове з того часу? |
Ех... Малувато інформації. Але краще хоча б так, ніж нічого. Було б її більше - та книжки про місто в мене банально поцупили - в банальному для крадіжок місці, в купе потяга.
До речі. Згадані вище дві легенди про походження міста над Верке - не єдині з існуючих. Є ще й більш неймовірні та древні. Скажімо, відомий реформатський церковний письменник Папаї Паріз Ференц (1649-1716) в своїй книзі "Dictionarium latino-hungaricum" висунув гіпотезу, що в цьому місці ще до приходу угорців було поселення давніх римлян, назване Перігиумом. Однак науково підтвердити таке припущення не вдалося.
Берегове змінюється, підлаштовується під туристів. В страшненького термального басейну у вересні 2011 р. з'явився новий комфортний конкурент. В центрі міста висять якісь інформаційні стенди з туристичною інформацією. Про Берегове нарешті знають не лише сусіди-угорці, а й українці з іншого боку Карпат. І це на добре.
Вулиця Адрашші в Береговому - клондайк угорського модерну. |
|
|
|
|
|
|
|
|
Так просто |
Це не глюк. І не бунт |
Але й утца! |
Ошатно і чисто. Центр |
Все-таки ми в Україні |
Хоча володарі тут якісь не слов*янські |
Костел |
Корзо ввечері |
Палац Бетлені |
Музей в палаці Бетлені |
Театр тут теж угорський |
А от гімназія - українська. Вся в меморіальних дошках. |
Самосвідомість не спить |
Винний завод |
1100 лютеран? Запросто! |
Угорський модерн |
Синагога стала БК |
Вілла Шарі Федак у закопанському стилі |
Радянські атавізми |
Берегівські картинки |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|