|
|
|
|
Замок Канків. Серпень-2007 |
Старий Севлюш. |
Карта
Вашій увазі - моя стаття, розміщена у №51 (144) "Бліц-Заходу" за 2004 рік:
До величезної та величної Чорної Гори (568 м над рівнем моря) на Закарпатті притулилося старовинне місто Виноградів. На початку Х ст. Угочай (так називали цю землю колись) захопили угорці, а вже в ХІІІ ст. місто згадується під назвою Севлюш - що якраз і перекладається як "Виноградне". Переклад з угорської на українську відбувся у топоніміці у 1946 році.
Сучасний Виноградів повністю заслуговує на свою назву. Схили Чорної Гори вкриті виноградниками, сади щоліта дарують персики, абрикоси та винні ягоди, алеї та вулиці міста засаджені сакурами, каштанами та магноліями. Розкішна та щедра природа здавна приваблювала як поселенців, так і войовничих зайд.
Для захисту населення в ХІ ст. зводиться на плато біля Чорної Гори перше укріплення - замок Канків (Канко), вотчина місцевого слов'янського феодала. Йшли роки, замок змінив русинських власників на угорських магнатів. Севлюш пишається тим, що він перший з поселень краю в 1262 році удостоївся привілею називатися королівським містом. Міщани мали власний суд та самоврядування, обирали свого старосту та священника. Навіть могутні барони шанували права міста - їм не дозволялося селитися у місті. З того часу Севлюшське право - велика, по-справжньому королівська нагорода для міст Закарпаття. Канків перетворюється з дерев'яного дитинця в кам'яний рицарський замок, що пильним вартовим оберігав соляний шлях, який пролягав Тисою.
Король Карл Роберт не стерпів сваволі місцевого феодала Боршо Бенедека - і його війська штурмом беруть фортецю, не лишаючи від укріплення каменю на камені. Щоправда, той самий король пізніше відбудував замок та подарував у 1399 р. барону П. Перені - за відчайдушну сміливість у битві з турками у 1396 році. Барон віддає войовничі стіни ченцям: фортецю передали під францисканський монастир. А сам Перені будує біля підніжжя гори двоповерховий палац, який зберігся і до наших днів: у колишній баронській вотчині в старому парку сьогодні радяться освітяни: тут розміщено райвно.
Та повернімося до історії. Навіть мирні поселенці-ченці не врятували Канків від руйнування: у 1566 році австрійські війська під проводом генерала Текелеші захопили замок-конвент. Така сумна доля чекала споруду через перехід одного з Перені на бік реформації. Король-католик такої наруги над своєю релігією не стерпів.
Відповісти на питання, чому у місті Севлюш, центрі Угочанського комітату, замок називали не севлюшським, а Канків, допоможе стара легенда. Кажуть, у часи міжусобиць, які настали з припиненням династії Арпадів, замком володів розбійник Канко. Та є інша версія: начебто монахи в замку носили верхній одяг з овечої вовни, який називали "канко".
Таким побачив Виноградів восени 2004 року Ігор Хома |
Піднімемося крутою стежкою до руїн замку. Попереду відкривається карколомна панорама тридцятитисячного міста з націленими у небо вежами старовинних храмів різних конфесій. За спинами лишається могутній масив одинокої Чорної Гори. А перед очима - руїни давньої твердині. Зараз важко визначити, де тут стояла віки тому в'їздна брама, а де були житлові приміщення. Навіть від чотирикутника оборонних стін залишилося небагато, що вже казати про залишки п'яти веж у кутах споруди. У середині замку місцями де-не-де видно фрагменти проміжних стін. Кажуть, з замку вів у місто підземний хід. Традиційна легенда будь-якої фортеці у Виноградові все ж має під собою деяке підгрунтя: принаймні, хід на довжину 12 метрів було знайдено - а далі наказано його засипати глиною...
Метрах в 60-70 на північний схід від замкового ядра бовваніють залишки старовинного готичного однонавного храму. На захід від фортеці на найвищій частині замкової гори зберігся - чи не найкраще з усього комплексу - кам'яний куб. Це - невеличка каплиця з круглим вівтарем, зведена у ХVІ столітті. Деякі жителі Виноградова пам'ятають, що ще не так давно капличку вкривав бляшаний дах, а на стінах можна було помітити старовинні розписи. Зараз стан міні-храму мало відрізняється від оплакуваних дощами та снігами забутих руїн Канківа поруч.
Замок потроху розтаскували жителі осель неподалік - хто на огорожі, хто на клуні, а найбільше - на мощені тераси під виноградники. Не допомогала старим стінам навіть огорожа з колючого дроту - вічна метикуватість та хитрість вкупі з бажанням поживитись на халяву завжди переможуть благенькі паркани. Городи з капустою та картоплею рік за роком підповзали до руїн все ближче та ближче, зазіхаючи на нічию, пусту територію. Дрімоту фортечної агонії іноді тривожили лише кінематографісти: розкішні природні декорації Виноградова та його романтичних розвалин вабили знімальні групи фільмів "Табір знімається в небо", "Злива над полями", "Над Тисою" та документальної стрічки "Перший декрет". Саме кінематографісти посприяли приведенню замкової каплички в сякий-такий пристойний стан: з'явився дах, відновили внутрішнє оздоблення. Та бутафорна реставрація вистояти перед стихіями та загальною занедбаністю не змогла.
Дивна ситуація: хіба на Україні так багато фортець ХІІІ-ХІV століть? Та споруди з удвічі, утричі коротшою історією у всьому світі заслуговують на шану та захист держави. А тут один з найстаріших замків на теренах країни тихо помирає. Щоправда, територія фортеці не так давно була розчищена від "джунглів" терну. Каміння зітхнуло з полегшенням.
А яке тут непахане (у будь-якому сенсі) поле для археологів! У 80-х роках ХХ ст. талановитий історик Михайло Філіпчук з членами створеного ним любительського гуртка розкопав фундамент готичного храму. Він стверджував, що пихатий величний францисканський собор у центрі Виноградова - брат-близнюк зруйнованого замкового костелу.
До речі, про францисканський костел. Літописи згадують його ще у 1516 р. Колись головний храм міста був одночасно й центром громадського життя Севлюша. Вартовий на високій вежі слідкував, чи, бува, не наближається до міста ворог. Тут вирували пристрасті Реформації: костел якось захопили протестанти. Францисканці відновили споруду в 1668 році. Пізніше храм знову зазнає руйнації, на цей раз від вогню. В пам'ять про відбудову костелу та передачу його католикам у 1748р. На фасаді храму вибито герб єпископа Баркоці.
Що цікаво: у комплекс францисканського монастиря входив ще один костел, теж збережений до наших часів. Він розташований поруч з Вознесенським храмом.
Назва міста прямо натякає на ще одне багатство краю: виноград та вино. Потрапити у старі винні підвали на південних схилах Чорної Гори виноградівського винсільхоза мріє, певно, не один турист. Тут, у підземних коридорах довжиною у 350 метрів у дубових бочках зберігається п'янке золото Севлюша.
© "Бліц-Захід"
© Blacky
|
|
|
 |
|
 |
|
 |
Столітня мозаїка. |
Готичний костел Діви Марії (ХІІІ ст.). |
Блека посеред замку |
Руїна. Замок Канко (Канків) |
Блека і каплиця |
Францисканський костел і монастир |
Блека, Мік, квітучі сакури та виноградівські храми |
Герб єпископа Баркоці на костелі |
Старі зображення палацу Перені. |
Баронський палац і його коридори |
Меморіальна дошка Ж.Перені. |
Герб Перені на палаці. Ігор Хома |
Флігель палацу Перені |
Замок Канків і сміття. |
|
 |
|
|
|
 |
|
 |
|
|
|
