Карта

Понад 1 тис. жителів.

Координати: 48°36′13″ пн. ш.27°42′18″ сх. д.

Колись - Мала Кукавка

Дорога сюди з Жеребилівки ДУЖЕ погана. З Серебринців - краща, хай і не автобан.

З Кукавкою мені пощастило - так нечасто в останні роки буває. Храм у самісенькому центрі села (напроти пам'ятник загиблим у Другій світовій та магазин). Приїхали в неділю опівдні, Дмитрівський храм був відчинений, я відразу кинулася туди з камерою. ДУЖЕ привітний священик (!) нічого не мав проти, щоб я зробила кілька кадрів у інтер'єрах (!!!) і навіть розказав все, що сам знав про свою антикварну церкву. Правда, така відкритість може критися і в тому, що весь скарб кукавської церкви Дмитра Солунського (1804-1806) - на її стінах, а не в новенькому іконостасі. Тож злодюгам красти тут нічого - стіни ж з церкви не винесеш, поліхромію у рюкзак не скрутиш.

Асоціативний ряд у голові був з бучацькою ратушею. Ні, я розумію, де шедевр Меретина і Пінзеля, а де досить скромна ампірна подільська церква, але все-таки. Фасади обидвох споруд свого часу були щедро прикрашені скульптурами. І якщо зображення Самсона чи янголів з Бучача є на старих світлинах, то розгледіти апостолів з Кукавки можна на одній-єдиній картині - "Весіллі у Кукавці Подільської губернії". А вона маленька - 32 на 42 см всього оригінал (він зберігається у Третьяковській галереї у Москві). І якісних репродукцій в інтернеті немає. Фотографи до Кукавки просто не встигли: фігури апостолів з храму наказав зняти єпископ ще у 1870 р. Не положено!

Автора картини вгадаєш відразу. Якщо Кукавка, отже, Василь Тропінін! Найвідоміший український художник першої третини ХІХ ст.- радянські діти знали його портрети Пушкіна чи Кармалюка. До церкви у Кукавці веде саме вулиця Тропініна, його ім'я носить і сільська школа. Я наївно думала, він наш, подільський - а ні. Народився у 1776 р. в селі Карлово Новгородської губернії, до 1823 р. був кріпаком графа Моркова, помер у 1857 р. в Москві. А творив у нас, на Поділлі. Мешкав у Кукавці у 1804-1812 та 1818-1821 рр. Саме тут і намалював свого відомого "Кармалюка". А ще портрети "Українка", "Селянка", "Селянин", "Хлопчик із топірцем", "Дівчина з Поділля""Молодий український селянин" тощо.

Колись вся церква була розписана Тропініним, але до нашого часу дійшла лише одна фреска - зображення Почаївської богоматері (знаходиться напроти іконостасу, нижче купола). Художник виготовив ще й хоругви та плащаницю для храму. майстер-кріпак був першим, хто обвінчався у щойно збудованому храмі - і вінчався він перед образами іконостасу, написаними ним самим.

Купол розписаний у кінці ХІХ ст. Інші фрески святині - з ХХ ст. (я читала про 1950-ті рр., але священик казав, там 1970-ті). Церква була перебудована у ІІ пол. ХІХ ст., портики північного та південного фасадів розібрано у 1882 р. Інтер'єр теж було змінено - у 1870 та 1942 рр. 

На картині Тропініна видно не лише Дмитрівську церкву, а й неіснуючі зараз споруди - легку, барокову дзвіницю під зеленим дахом (перед церквою) - та панський палац графа Іраклія Моркова вдалині. Церкву Дмитра Солунського теж будували на кошти Моркова. Дзвіницю церква має нову, але та дуже невдало мімікрує під козацьке бароко старої. Виходить так негарно, що я навіть фотографувати її не стала. 

Ім'я у графа рідкісне - здається, він ним пишався, бо заснував у своїх володіннях ще й село Іракліївку (воно теж у Могилів-Подільському районі Вінниччини). Збудував ще кілька водяних млинів на річці Лядаві, але я їх не бачила.

До Моркова і Росії (село відійшло до Романових за другим поділом Польщі у 1793 р.) маєтність належала К.Косаковській-Потоцькій. Онук Іраклія Моркова, М.Чернишов заснував у 1850-х рр. у Кукавці чотирирічну школу з пансіонатом. При школі працював театр, котрий навіть їздив на гастролі до Кам'янця, Одеси, Києва і Москви. У 1863 р. влада закрила цей навчальний заклад.

У 1883 р. Малу Кукавку та Іракліївку купив управитель маєтків графів Кочубеїв, М.Кабгер. У селі зберігся його будинок. Праправнук Іраклія Моркова, теж Іраклій Морков, у 1906 р. заснував у Соломоновій Ямі між Ломазовим та Нижчеольчедаєвим астрономічну обсерваторію. У обсерваторії була чимала бібліотека. Для спостережень за сонячною радіацією звідси було запущено 178 зондів. Дані метеорологічних досліджень по телефону двічі на день передавали у Санкт-Петербург. Коли Поділля відійшло до більшовиків, обсерваторію та бібліотеку знищили, а забальзамоване тіло графа-метеоролога сплюндрували - викинули з церкви у Ломазові в канаву. 

Пам'ятник Тропініну біля церкви виговтовлено у 1986-1990 рр. скульптором М.Крижанівським, автором жмеринського Остапа Бендера.