English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Печера
Усипальня Потоцьких авторства Городецького. 13.10.2019
Усипальня Потоцьких авторства Городецького. 13.10.2019
Шкода, що зведену на місці замку дерев'яну церкву так останніми роками спаскудили.
Шкода, що зведену на місці замку дерев'яну церкву так останніми роками спаскудили.

Координати: 48°51′18″ пн. ш. 28°43′12″ сх. д.

Понад 1 тис. мешканців

Карта

 

Один з головних туристичних магнітів не лише Тульчинського району. а й Вінниччини загалом. Бо магія (для киян - таки магія) імені Городецького + дуже мальовничі кручі на Південному Бузі.

Потоцькі, Городецький та мавзолей.

Жах. Чому православні настільки позбавлені почуття міри? Скапарена "ремонтом" дерев'яна церква в Печері, Аерозйомка коптером 13.10.19.
Жах. Чому православні настільки позбавлені почуття міри? Скапарена "ремонтом" дерев'яна церква в Печері, 13.10.19.

Переклад розділу про печеру з путівника Дмитра Малакова по Вінниччині.

 

 

В 1710 році Іван Лук’янов, який подорожував по „святиx місцям”, переплавлявся недалеко від Сокільця на поромі і був вражений видом на „гори кам’яні великі” — Печеру.
Дійсно, береги тут, як стверджує путівник Д. Малакова, дуже мальовничі, що не раз притягувало в ці краї кінематографістів. Стиснута високими скелястими берегами, які поросли короткою травою, річка зміїться поміж могутніх валунів, які нагадують величезне казкове стадо, що прийшло напитися води і розбрелося між бурхливих, пінних потоків. А над самою неприступною кручею, серед синіх квітів цикорію та жорстких парасольок тисячелистника знісся до неба стрункий силует дерев’яного храму ідеальних пропорцій. Окремо від нього стоїть масивний кам’яний стовп безголової дзвіниці, який нагадує давню сторожову башту. Незабутня картина!

(Нагадаємо, що це писалося у глибоко-радянські роки. Зараз з дзвіниці і церкви зробили казна-що. Євроремонт старим спорудам точно не до лиця. Трансформація церкви з подільського пам'ятника архітектури у невиразний гімн сучасним будівельним матеріалам так вразила з повітря, що землею до скапареного храму йти вже не хотілося зовсім).


Обидві будівлі стоять там, де залишила сліди багатовікова історія Печери. Саме в глибині скель заховані старовинні ходи та печери, які стали притулком для жителів та дали назву селу. Земля довго береже сліди активної людської діяльності, драматичних подій в історії людства.

Урочистості біля печерського палацу, 1915 р.
Урочистості біля печерського палацу, 1915 р.

Археологічні дослідження, які були проведені в Печері в 1947—1948 роках під керівництвом професора М. Артимонова, дали багатий матеріал, який підтверджує народні перекази та легенди. Багатошарова археологічна пам’ятка розповіла про давність заселення виступу над Бугом, зручного в оборонному та стратегічному відношеннях. Тут знайдені залишки жител раннього і пізнього третинного періоду — напів-землянки, кераміка з заглибленим орнаментом (раннє трипілля), грузила, мотики з оленячих рогів, кремінні знаряддя праці та посуд, кремінні ж сокири пізнього трипілля.
З кінця XVI століття Печера згадується в польських актах як земля, що належала магнатам Збаразьким. За часів турецького панування спустошені Руїною береги Бугу знову починають заселятися, чому певною мірою допоміг фірман султана 1682 року, який призначив молдавського господаря Дуку правителем Правобережної України.
Грек з Албанії, Георгій Дука хитрощами досяг боярського титулу при дворі молдавського господаря Істрата Дабіжі, одружився з його прийомною дочкою Анастасією, а після смерті тестя спромігся зайняти княжий престол господаря Молдавії. Стараючись вгодити одночасно і Високій Порті, і Речі Посполитій, Дука за допомогою турок побував на троні аж три рази. Та роки його правління війшли в історію Молдавії як час безмежної тиранії, непосильних податків та жорстоких покарань. Молдавський літописець Нікулче пише:

„На всіх він, Дука, дивився зверху вниз. Палац свій він утримував по-царському. І коли виходив до народу, його погляд був похмурим, щоби застрашити людей...”

Після поразки турок в 1683 році під Віднем, в облозі якої приймав участь і Дука, в Молдові знову почалися бунти. Ними скористувався молдавський боярин Петричейку, який зайняв трон після перемоги над військами Дуки. Останній відправився до Польщі, де й помер.
Історія правління Дуки та легенда про його вигнання, коли він як нещасний та покинутий жебрак, лежачи в простому візку, запряженому для ще більшого приниження різномасними кіньми, попросив в селянки, що йшла повз нього, молока — та почув, непізнаний, від неї прокляття — вирок народу тирану, — все це дуже цікавило молодого Пушкіна. Тема володаря, проклятого своїм народом, була співзвучна думкам Пушкіна, зісланого до Кишенева, де він і почув багато легенд з минулого Молдови. Там він написав повість „Дука, молдавський переказ XVII століття”, котру читав своїм друзям. На жаль, повість ця пропала.
Місцеположення Печери — поміж Дністром і Дніпром, на кручі над Бугом — неначе символізувало велич і неприступність самого Дуки, котрий звів тут кам’яний палац, та жив у ньому, які правив, недовго. Одночасно з’явились і перші насадження регулярного парку на 800 метрів вище за течією річки, на іншому виступі скель. Можливо, тут планувалося будівництво більш пишної резиденції.
А наступний після Дуки „сарматський князь” Юрко Хмельницький (скинутий потім турками з кам’янецького замкового мосту), переніс столицю в Немирів, ще ближче до Дніпра. Палац забули, все перетворилося на пустку.
Сліди валів, ровів, в’їздної брами легко просліджуються на вершині кручі, яка нависає над річкою. В 1764 році камінь палацу пішов на облаштування фундаментів та огорож дерев’яної церкви Різдва, поставленої поруч з давнім городищем.
Церква в Печері схожа на інші церкви цієї частини Вінниччини (скажімо, на храм в Могилеві-Подільському). З часом ґонтовий дах замінили на залізний, а до західного та південного фасадів були прибудовані ампірні тамбури з напів-колонами та фронтончиками — по моді того часу (1838).
Інтер’єр печерського храму розкритий на всю висоту, та в декоративному відношенні поступається ганщинському. Привертають увагу розписи, виконані в 1830-ті роки в вигляді архітектурних мотивів на внутрішній поверхні другого ярусу нави, колоритні гротескні орнаменти в сірувато-бузкових тонах на площинах зрізаного шатра.
Дуже мальовничою є (насправді - була) дзвіниця (1865), яка поставлена окремо по осі храму, з західного боку. Побудована вона з каменю палацу, він проступає під штукатуркою, що осипається.

Фрагмент дітинця

Потемніле від часу каміння надає дзвіниці дещо архаїчний вигляд. Конструктивне вирішення цієї восьмикутної двоярусної башти багато в чому сягає традицій народної дерев’яної архітектури.
Поруч з церквою на м’якому килимі трави біліє хрест, висічений з цільного каменю. З кожним роком все важче прочитати напис: „Сие знамение креста сооружа раб божий...”. а на звороті — „Року божого 1786 м-ца мая дня 30”. Цікава деталь: за давньою звичкою різчик витесав першу цифру року у вигляді букви „а”, а не одиниці. Форма хреста зумовлена технологією виготовлення, яка враховувала як щонайменші витрати праці, так і вимоги замовника: міцність та максимально насичений текст, в якому потрібно було повідомити багато чого і для якого потрібна була велика площа. Адже традиція поваги до предків на Україні дуже сильна.


Кілька слів про парк, закладений господарем Дукою в 1682 році. Спочатку його план мав форму витягнутого паралельно до річки прямокутника, поділеного навпіл з більш широкого боку широкою чотирирядною алеєю із формованих лип — від брами до палацу. Ще й зараз тут можна зустріти дерева, які збереглися від ранніх насаджень. Обидві половини парку розділені по діагоналі дворядними липовими алеями, ними ж обрамлений весь периметр. В той же час від річки в парк був прокладений водогін, який не зберігся. В кінці XVIII століття, коли мода на англійські пейзажні парки сягнула аж до Поділля, нові власники Печери, Свейковські, збудувавши палац, значно розширили площу парку за рахунок долини Бугу і лівого берега; дика місцева природа з нагромадженнями валунів, мальовничими урвищами та віковими деревами надавала нечасту можливість влаштувати величезний романтичний „хаос”. А щоб внести необхідні виправлення до природнього оточення, валуни переміщали, створювалися гроти та купальні. З витратами, природно, не рахувалися. Для порушення симетрії, яка стрімко стала немодною, в регулярній частині парку підсадили нові дерева, та планування головних алей збереглося. Включивши до парку річку з її прегарними пейзажами, нові будівельники пробили вздовж схилу від палацу кам’яні сходи, прикрасивши їх мармуровими статуями. Широку терасу біля палацу огороджувала балюстрада з вазами. Звідси відкривався мальовничий вид на Буг та далі за річкою — зараз побачити це заважають дикі хащі. У своїх мемуарах одна з останніх власниць Печери Зофія Барбара Потоцька писала про парк так: "В саду печерським з'явилися різні покращання і порядки: велика тераса зі сторони саду, фонтани та сходи, що вели до річки Буг. Сад з диких хащів кущів та дерев перетворився у гарний, цивілізований парк, наповнений клумбами, шляхетними кущами і доріжками та алеями. за якими гарно слідкували. У 1897 р. шлюб моєї сестри Маринки з Адамом Замойським відбувся вже у цьому новому оточенні". 

 

Велика двоповерхова будівля палацу палладіанської архітектури з’єднувалося четвертними галереями з флігелями, створюючи курдонер (то не матюк, а закрите подвір’я), відкритий в сторону парадної алеї від брами. Головни фасад прикрашали портік та чудово виконані класичні, з фронтончиками сандрики вікон другого поверху. Як данина бароко, стилю, що вже сходив з арени того часу, оригінальні сандрики виділяли вікна нижнього поверху. Глибока лоджія з чотирьох колон великого іонічного ордеру поміж двох ризалітів о п’яти таких же розкішних вікон на кожному прикрашала фасад, який був звернений до річки.


В печерському парку зберігся останній архітектурний спалах минулих часів: стилізований під романтичну архітектуру мавзолей. Написи на цоколі зроблені польською: „Проектував Владислав Городецький”, „будували Костянтин і Яніна з Потоцьких, подружжя Потоцьких, 1904 рік”.
Відомий київський архітектор В.В. Городецький (1863—1930), який закінчив зі срібною медаллю Петербурзьку мистецьку Академію, прославився на Україні, в Польщі та Ірані (йому належить Миколаївський костел та будинок з химерами в Києві). Поховано Городецького в Тегерані. Він славився досконалим знанням архітектурних стилів різних епох та народів. Оригінальні творчі прийоми городецького знайшли свій розвиток і в Печері. Мавзолей являє собою каплицю, яка в плані має латинський хрест. Високі щипці з трьох боків піднімаються над абсолютно однаковими романськими порталами, з яких бічні обрамляють колись вітражні вікна, а західний — головний вхід. Східна сторона будівлі оформлена у вигляді апсиди. Під нею зроблено спуск в напівкруглу крипту. Широко використовуючи архітектурні стилі минулого, Городецький в той же час сміливо брав на озброєння нові будівельні матеріали та конструкції. В вузьких вікнах — стільникове наповнення з шестикутних склоблоків — білих, оранжевих, бузкових. Ідеально рівна кахельна підлога, масивні дубові двері, стіни, складені з рваного гранітного каменю, пісковик та бетон — велика кількість природних та штучних матеріалів було використано при спорудженні відносно невеликої будівлі. Стильова точність деталей — результат не лише професійної ерудованості майстра. А й відмінного відображення в матеріалі, в тому числі — в новому матеріалі. Можна припустити, що і в печері над ліпними деталями працювали якщо не самі брати Саля (будинок з химерами, костел в Києві, агов!), то їхні учні. До роботи в бетоні підходили дуже серйозно, оцінюючи його так само, як і класичні природні матеріали. По вже закінчених, намертво застигнувших бетонних деталях скульптор Елія Саля проходив різцем, вдосконалюючи форми та залишаючи на витворі слід авторської руки. Виключно висока техніка обробки бетону відплатила за це: лише при найближчому вивченні, порівнюючи структуру поверхні природного та штучного каменю, можна відрізнити бетон від пісковику.
Цікаві дубові двері мавзолею з накладними навісами оригінального рисунку. До дрібниць все продумано архітектором (навіть вершки цвяхів — з орнаментом). В центрі крипти, де так і залишилися незаповненими кілька аркосолій, привертає увагу велика біломармурова плита. Довгі епітафії розміщені над двома різними гербами: хрест „Пилява” з латинським девізом „Щит протиставив щитам” — роду Потоцьких і „Тжаска” — турецький напівмісяць, оточений зверху і знизу двома мечами — роду Сейковських. Потрібно відмітити, що польська геральдика відрізняється від прийнятої в інших країнах середньовічної Європи. Герби в Польщі використовувалися спочатку в якості своєрідного знаку на прапорі регіонального військового загону, що виступав у похід, зібраного тим чи іншим феодалом. Знаки ці простого, чітко вгадуваного рисунку з часом стали приналежністю найбільш знатних родів; деяким шляхтичам герб роду слугував як приставка до прізвища.

Від себе додам, що в каплиці. за спорудження котрої Потоцькі презентували Городецькому надзвичайно дорогу мисливську гвинтівку (він, щоправда, не взяв, залишив тут в палаці) був навіть орган. Останнього печерського органіста Юзефа Бачинського розстріляли у вінницькому НКВД, а керівник місцевого хорового гуртка Кароль Баран загинув під сучасним Єкатеринбургом в таборі Березлаг у 1942 р. 8 червня 1934 р. каплицю у Печері закрили і спочатку перетворили на склад. Місцеві жителі, і не лише католики, намагалися хоч якесь костельне майно сховати від девастації у себе вдома. скажімо, Лешпор Сапожник зберіг деякі книги та обрядовий посуд. Сапожника розстріляли у 1938 р.

Трохи пізніше в усипальні влаштували санаторний кінотеатр та клуб. Зі стіни навідпочиваючих суворо поглядав кам'яний Христос. У 1993 р. мавзолей у Печері віддали місцевій римо-католицькій громаді під костел св. Андрія Боболі.

Перед мавзолеєм — велика стилізована брама. Два пілони фланкують в’їзд. Всередині кожного зроблена невелика дзвіниця. Опори огорожі з решітки декоровані рельєфними хрестами на всю висоту, і сама решітка зроблена з великим смаком та майстерністю. Густі зарослі парку придають цьому куточку своєрідну привабливість. Навпроти воріт — з другого боку від глухої кам’яної стіни — великий колишній господарський двір, забудований в 1912—1915 роках за проектом Яна Гойріха такими ж самими капітальними спорудами, як і млин в Сокільці (талановитого архітектора, який теж закінчив Петербурзьку художню Академію). Він же прибудовував та переробляв деякі частини печерського палацу, розібраного в 1920-х роках.


Печеру не можна покинути, щоб не спуститися до річки, щоби пройтися її мальовничими берегами, відчути принади сонячних та водних ванн серед чарівних природних купалень між валунами.



Палац в Печері на акварелі Наполеона Орди, 1870-ті.
Акварелі Н. Орди
Палац в Печері на акварелі Наполеона Орди, 1870-ті.
Довоєнне фото палацу.
Довоєнне фото палацу.
Парковий фасад садиби
Парковий фасад садиби
Бальна зала палацу.
Бальна зала палацу.
Зала гобеленів.
Зала гобеленів.
Колекція зброї в Печері
Колекція зброї в Печері
Такою була картинна галерея палацу
Такою була картинна галерея палацу
Мешканки палацу з роду Потоцьких
Мешканки палацу з роду Потоцьких
З закритою брамою кадр не той.
Peczara. Kaplica rodziny Potockich.
Peczara. Kaplica rodziny Potockich.
Мавзолей Потоцьких авторства В. Городецького в Печері
Усипальня Потоцьких
Мавзолей Потоцьких авторства В. Городецького в Печері
Міст через Південний Буг
Міст через Південний Буг
На головній палацовій брамі - згадка про табір смерті "Мертва петля"
Брама. Фото до 1914 р.
Брама маєтку Потоцьких в Печері. Фото до 1914 р.
Фото з путівника Малакова
Фото з путівника Малакова
Церква Різдва Богородиці, колись дерев'яна, над Південним Бугом
Церква Різдва Богородиці
Церква Різдва Богородиці, колись дерев'яна, над Південним Бугом
Фрагмент ліплення стелі палацу.
Фрагмент ліплення стелі палацу.
Сучасний центр Печери
Сучасний центр Печери
Сучасний центр Печери
Залишки господарських споруд у парку
Залишки господарських споруд у парку

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149439011000365 євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Можу бути вашим екскурсоводом у автомобільній мандрівці всією Західною Україною: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник