Церква була просто красуня, королівна: висока, п'ятиверха. Дубовий зруб був обкладений тесом, храм стояв на мурованому фундаменті. Верхи були частково під гонтом, а частково під бляхою. Збереглася б - був би шедевр подільської архітектурної школи. Поруч на фото помітно капарну синодальну дзвіницю з шатровим дашком. Отже, зводили, напевно, новий мурований храм - а дерев'яний був вже непотрібний: старий, вітхий. Ось тут можна побачити, яку церква мала дзвіницю. Нову церкву так і не збудували - можливо, зашкодила Перша світова війна.
Успенська церква мала чотирьохярусний іконостас з витонченими царськими воротами, з розфарбованими погруддями євангелістів. Серед ікон до 1905 р., коли храм описав у книзі "Деревянные и каменные храмы" Г.Г. Павлуцький, все ще було зображення Яна Непомука: церква ж колись була уніатською. Ще Павлуцького здивував вівтар, обернений до півночі, а не до сходу.
Храм зводився в часи, коли Яришів належав графу Валеріану Дзідушицькому (Дідушицькому, Walerian Dzieduszycki, 1754-1832, Поточиська над Дністром).
Він господарював тут в 1772-1794 рр. - і Яришеву пощастило мати такого прогресивного дивака і ліберала в дідичах. Певно, саме з графа Валеріана потім брав приклад інший подільський дивак - Ігнацій Сцибор-Мархоцький.
Перебрався до містечка польський аристократ у 1775 р. Польський то польський, але рід Дідушицьких (це вже потім прізвище сполячилося і отримало літеру "з") був русинським, боярським. Ще в XV ст. Дідушицькі мешкали біля Стрия і виводили свій родовід від Василька Романовича, брата Данила Галицького. Так що прізвище я навіть не знаю, як краще писати - сполонізованим варіантом чи давнішим. Буду то так, то сяк.
У Яришеві Валеріан мав і маєток, та він не зберігся. У відомого кам'янецького лікаря та краєзнавця Антонія Роллє є в статті для часописа "Клоси" ("Колоски") за 1884 р. зображення скромного двору в Яришеві. (Див. ілюстрацію в галереї поруч). Власне, і графом Дзідушицький став саме у Яришеві - титул він отримав у 1776 р. Ще за десять років пан Валеріан став королівським шамбеляном. Хоча скільки вже лишалося тому королівству - кілька років...
Дзідушицький отримав гарну освіту у Львові та Відні, був розумною людиною. В Яришеві відразу взявся хазяйнувати: панщину замінив оброком, відмінив фізичні покарання, збудував у Яришеві друкарню та парафіяльну школу (10 відмінників щороку обіцяв звільнити від кріпацтва), розводив перші на Поділлі виноградники і плантації тутового шовкопряду. Книги з яришевсько] друкарні - надзвичайно цінні та рідкісні екземпляри.
Однією з ідефіксів Дідушицького було сплавляння подільської пшениці галерами по Дністру в Аккерман та Одесу. Для цього 16 червня 1785 р. граф вирушив з Лядави у експедицію Дністром. Взяв з собою на два плоти 2500 бушелів пшениці (скоріше за все, ще й не своєї, а сусіда-поміщика Протаса Потоцького. 1 бушель = 27,216 кг) та інші товари. Дістався аж до Стамбулу, де і продав весь свій крам, але за такою низькою ціною, що з'ясувалося, що подібний спосіб торгівлі є ну зовсім неприбутковим. За свою подорож, проте, граф отримав високу польську нагороду - Орден св. Станіслава.
Коли Поділля після розділу Польщі потрапило до Російської імперії, граф перебрався в Галичину, аби лише не присягати цариці. У Львові Дзідушицький дещо невдало займався політикою, допомагав налагодити перебування у місті Т.Костюшка у 1794 р., пробував підняти повстання і навіть трішки сидів у австрійській в'язниці в Оломоуці. В 1800 р. його звідти випустили - і більше до політики Валеріан не брався.
У 1825 р. у Яришеві народився ще один видатний представник роду Дзідлушицьких (Дідушицьких) - Володимир Дідушицький, засновник львівського Природознавчого музею, археолог, етнограф та зоолог.
Зараз у селі церква ну дуууже скромна, нецікава. Такий шедевр Поділля втратило...
Був у Яришеві і дерев'яний костел, теж Успенський, - зараз для України річ штучна. Таких на сьогодні залишився мізер - пальців на руках і ногах вистачить перелічити. Колись же подібних храмів було більше. Костел у Яришеві був ще й старий - з 1723 р. Звів його тодішній власник поселення Домінік Коссаковський. А. Урбанський датує побудову храму чомусь 1773 р., коли село вже належало Дідушицькому. Шкода, що костелу вже нема.
